Святослав Липовецький - Червоно-чорне - 100 бандерівських оповідок

Підсумовуючи перші 30 років діяльності ОУН, її довголітній Провідник Ярослав Стецько зупинить свою увагу саме на листопадовій події як наріжній даті у вихованні свого покоління: «...Кожен із старої гвардії революційної ОУН пригадує собі, як на львівській ратуші на національному прапорі майоріли три літери, блискотіли до сонця у славну листопадову річницю. Кожен пригадує собі, якою таємничістю і леґендарно-містичною силою горіли вони — спочатку УВО, а потім ОУН...».

Замахом 25 вересня 1921 року на лідера Польщі Юзефа Пілсудського та львівського воєводу Казимира Грабовського розпочалась бойова діяльність Української Військової Організації.

УВО була створена в Празі у 1920 році колишніми офіцерами Українських Січових Стрільців та Української Галицької Армії. Важко переживши поразку визвольних Степан Федак змагань 1917-1920 років, військові відмовились складати зброю і залишаючись вірними присязі та своєму провідник Євгену Коновальцю, вирішили продовжити боротьбу шляхом створення підпільної бойової організації.

У 1921 році Галичина, колишня австро-угорська провінція, за нормами міжнародного права формально знаходилась під протекторатом країн-членів Антанти, та фактично була захоплена поляками. Замах на найвизначнішого в той час державного та військового діяча Польщі став формою протесту українців щодо польської окупації.

Знаменно, що замах виконав Степан Федак — син одного із найвідоміших та найшановніших в Галичині українців. Степан Федак-старший був адвокатом, директором страхового товариства «Дністер» та цілого ряду українських установ. Саме він на момент виконання сином атентату очолював український горожанський комітет — єдину українську репрезентаційну структуру перед польською владою.

Степан Федак-молодший, виконавець невдалого атентату, ще з 14-літнього віку перебував у складі Січових Стрільців, згодом навчався у Віденській Військовій Академії, воював у лавах Української Галицької Армії, але, переживши поранення та тиф, повернувся до цивільного життя. На момент замаху Федаку виповнився лише 21 рік.

Атентат відбувся у неділю, 25 вересня 1921 року — у час офіційного візиту до Львова маршала Пілсудського. Після святкового обіду, йдучи від ратуші до автомобіля, в сторону Пілсудського та львівського воєводи Грабовського Федак зробив три постріли. Четвертим атентатник намагався позбавити себе життя.

Проте захист автомобіля, а ще той факт, що постріли спрямовувались із незручного місця, спричинили до невдачі (хоча воєвода Грабовський й отримав поранення).

Як пізніше згадував Федак-молодший, спочатку йому вдалось зайняти місце в першому ряді натовпу, але згодом його відтіснили і стріляти довелось над головами людей. Атентатника на місці було схоплено й жорстоко побито.

Судова розправа, яка почалась через рік після невдалого замаху, стала класичною для усіх наступних гучних процесів над членами УВО та ОУН: заяву на право бути оборонцями підсудних (на лаві знаходилось 12 членів УВО) подали усі найвідоміші українські адвокати, а сам процес став пропагандою українських визвольних ідей. Всі обвинувачені відмовились давати свідчення польською мовою і заявили, що не є громадянами Польщі, а тому протестують проти звинувачення в «державній зраді». Адвокат доктор Олесницький пішов ще далі в аргументації, що Галичина є особливою, у міжнародному відношенні, територією. Щоби довести проти якої саме держави був скоєний злочин, Ярослав Олесницький вимагав, щоб трибунал звернувся до міністерства зовнішніх справ Польщі із вимогою, надати юридично завірені копії Сен-Жерменських та Севрських угод (в яких згадувалось про протекторат Антанти над Галичиною), а також покликати в ролі свідків міністра закордонних справ Нарутовіча та делегата Польщі до Ліги Націй професора Ашкеназого. І хоч ці вимоги не були задоволені, українцям вдалось успішно представити проблему Галичини у світових медіа.

Польська Феміда виявилась лояльною до обвинувачених. Як наслідок, Степан Федак-молодший отримав 6 років тюрми, а інші підсудні — ще менше.