Святослав Липовецький - Червоно-чорне - 100 бандерівських оповідок

Це також на рік випередило народження Степана Бандери, іменем якого називатимуть в майбутньому визвольний рух.

12 квітня 1908 року Січинський зі словами: «Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця!» позбавив життя польського намісника Анджея Потоцького. Цим вчинком він протестував проти фальсифікацій на виборах до Мирослав Січинський Віденського парламенту та Галицького сейму. Під час виборів до останнього загинув від рук польських поліцейських кандидат до сейму 27-річний українець Марко Каганець.

На чотири кулі, випущені двадцятилітнім Січинським, львівська газета «Діло» відреагує словами: «Сталося! Історія запише цю подію як перший акт політичного терору в конституційній Австрії».

Ця подія стане однією із основних у формуванні національної свідомості українців Галичини. Після цього в Західній Україні часто можна буде почути новостворену пісню зі словами «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», або ж навіть релігійну колядку такого змісту: «Січинський стріляє, Потоцький падає, чудо, чудо нас вітає».

Ще впродовж кількох років буде надзвичайно популярно давати новонародженим хлопчикам ім’я Мирослав. А в 1910 році відбудуться бої за Львівський університет, де українцям доведеться знову пролити кров, — загине студент Адам Коцко.

А Мирослав Січинський, який буде засуджений на смерть, за допомогою громадськості, яка збере 40 тисяч крон, здійснить втечу з в’язниці й буде нелегально відправлений до Америки. В організації втечі Січинського найбільше проявив себе Дмитро Вітовський — майбутній комендант «листопадового зриву».

Ці події випередять зародження «бандерівського» руху, але нададуть тон майбутній визвольній боротьбі українців. Цікаво, що мати одного з Крайових Провідників ОУН, Мирослава Тураша, назвала сина в честь Січинського й бажала, щоб син присвятив себе боротьбі за Україну.

1 листопада важко назвати «бандерівською» датою, адже ті, хто творили легенду революційної боротьби в УВО, ОУН чи інших формуваннях, здебільшого, станом на 1 листопада 1918 року, були лише дітьми та юнаками. Але саме ця дата стала чи не основною, яка вплинула на формування цілого покоління майбутніх революціонерів. В той листопадовий день, а радше — ніч, всього півтори тисячі українських військових взяли владу в 200-тисячному Львові, в якому лише польських офіцерів налічувалось понад 600 осіб. І все це відбулося блискавично та без пролиття крові! За словами дослідників, поляки «проспали» українське національне відродження, адже мешканці Львова, що лягали спати підданими Австрійської імперії, на ранок прокинулися у зовсім новому державному утворенні.

Потім уже було різне — бої за Львів, які історики охарактеризують «останньою романтичною війною», та тонкі геополітичні ігри на міжнародній арені. Ця війна породила багато феноменів, про які згадуватимуть дослідники та учасники. Прикметно, що навіть євреї — третя за величиною національна група на Галичині, на цей раз порушили традиційний у таких випадках «нейтралітет» і зі свого середовища сформували Пробойовий курінь І Корпусу Галицької Армії, який більш відомий як «Жидівський Курінь УГА», у складі якого воювали й віддавали життя за Україну 1200 вояків-євреїв.

Україно-польська війна породила безліч міфів та феноменів з обох сторін. Якось в розпал воєнних баталій генерал Омелянович-Павленко сказав воякам Української Галицької Армії: «Нас розсудить залізо і кров!». Залізо і кров виявилися на боці поляків і українці на два десятиліття втратили Львів. Але день 1 листопада назавжди залишився більш ніж символом наших І Визвольних змагань.

Жодна інша подія так системно й регулярно не формувала й не об’єднувала українську громадськість як листопадова річниця. Її 10-літній ювілей у 1928 році переріс у цілу містечкову громадську війну, по одній стороні якої була 10-тисячна українська громадськість на площі Святого Юра, а з іншого — польська жандармерія та вуличне шумовиння. Як наслідок — матеріальні втрати українських установ — величезні, але й виховно-пропагандистський здобуток — теж. Микола Лемик майбутній легендарний виконавець «пострілу в обороні мільйонів» згадував, що саме першолистопадовий день 1928 року змінив увесь хід його життя. Залишається лише здогадуватися, як вплинула та подія на Михайла Колодзінського — майбутнього полковника, та, напевно, найвідомішого військовика Карпатської України. Саме йому довелося підняти над десятитисячним натовпом великий синьо-жовтий стяг із нашитими літерами УВО.