Примо Леви - Чи це людина

Про корені його ненависті до євреїв було написано багато. Говорили, що Гітлер виливав на євреїв свою ненависть проти всього людського роду; що він бачив у євреях деякі свої вади і що, ненавидячи євреїв, він ненавидів самого себе; що бурхливість його ненависті породжувалася страхом, що він може мати «єврейську кров» у своїх жилах.

Повторю ще раз: ці пояснення не здаються мені достатніми. Я не вважаю прийнятним пояснювати історичне явище, скидаючи всю провину на одну людину (виконавці жахливих наказів не є невинними!), та й, зрештою, тлумачити глибинну мотивацію індивіда завжди складно. Висунуті гіпотези тлумачать факти тільки частково, вони пояснюють лише їх якість, але не кількість. Мушу визнати, що мені більше подобається смирення, з яким деякі з найсерйозніших істориків (Буллок, Шрамм, Брахер) визнають, що вони не розуміють лютого антисемітизму Гітлера та Німеччини, яка за ним стояла.

Мабуть, те, що сталося, зрозуміти неможливо, а навіть не треба розуміти, бо зрозуміти означає майже виправдати. Поясню, що я маю на увазі: «зрозуміти» намір або поведінку людини означає (італійською це виражається навіть етимологічно) ввібрати їх у себе, вмістити в себе їх автора, стати на його місце, ототожнитися з ним. А жодна нормальна людина ніколи не зможе ототожнитися з Гітлером, Гіммлером, Ґеббельсом, Айхманом і безліччю інших. Нас це лякає, а водночас дає нам полегшу — бо, можливо, краще, якщо їхні слова (і, на жаль, також їхні діла) залишаться для нас незрозумілими. Ці слова і діла — нелюдські, а навіть антилюдські, без прецедентів в історії, які ледве можна порівняти навіть з найжорстокішими епізодами біологічної боротьби за існування. З цією боротьбою можна зіставити хіба що війну; але Аушвіц не має з війною нічого спільного, це не епізод війни, і навіть не її крайня форма. Війна — це жахлива річ, яка існувала завжди; вона гідна осуду, але вона властива нам і має своє раціональне пояснення, ми її «розуміємо».

А в ненависті нацистів раціональності катма: це не та ненависть, що є всередині у нас, — вона поза людиною, це отруйний плід згубного дерева фашизму, але вона існує також поза самим фашизмом. Ми не можемо її зрозуміти; але можемо і мусимо зрозуміти, звідки вона береться, і бути пильними. Хоч зрозуміти це неможливо, але пізнавати необхідно, бо те, що сталося, може повернутися, уми знову можуть зазнати спокуси і потьмарення — навіть наші уми.

Тому розмірковувати над тим, що сталося, є обов’язком усіх. Усі повинні знати і пам’ятати, що коли Гітлер та Муссоліні промовляли публічно, їм вірили, аплодували, ними захоплювалися, їм поклонялися, як богам. Вони були «харизматичні лідери», вони володіли таємною силою спокушання, яка не була наслідком слушності або справедливості того, що вони говорили, а зумовлювалася їхнім сугестивним способом висловлюватися, їхнім красномовством, їхньою акторською майстерністю — можливо, інстинктивною, а може, й почасти тренованою, набутою. Ідеї, які вони проголошували, не завжди були однакові і загалом були збочені, нерозумні і жорстокі; а все ж мільйони вірних співали їм хвалу і йшли за ними аж до смерті. Треба пам’ятати, що ці вірні, серед яких були також сумлінні виконавці нелюдських наказів, не були вродженими катами, то не були (за деякими винятками) потвори — то були пересічні люди. Потвори існують, але їх занадто мало, щоб вони становили справжню небезпеку; небезпечнішими є звичайні люди, службовці, готові вірити і підкорятися, не ставлячи нічого під сумнів, як Айхман, як Гесс, начальник Аушвіца, як Штанґль, начальник Треблінки, як французькі військові двадцять років опісля, які вчинили різанину в Алжирі, як американські військові тридцять років по тому, призвідники кровопролить у В’єтнамі.

Тому не можна довіряти тим, хто намагається переконати нас іншими способами, ніж через розум, тобто харизматичним лідерам; ми повинні бути обережними, делегуючи іншим наші судження і нашу волю. Оскільки відрізнити справжніх пророків від фальшивих важко, краще з підозрою ставитись до всіх пророків; краще відмовитись від одкровень, хоч вони надихають нас завдяки своїй простоті і сяйву, хоч вони зручні для нас, бо дістаються нам задарма. Краще задовольнитися іншими істинами, скромнішими і не такими захопливими — тими, які ми здобуваємо з трудом, поступово, не шукаючи коротших доріг, які нам дістаються завдяки дослідженням, дискусіям і раціональному мисленню, які можна перевірити і довести.