Примо Леви - Чи це людина

У таборах для політичних в’язнів або там, де вони переважали, безцінним виявився їхній досвід конспіративної роботи, і часто там розгорталася діяльність, спрямована не так на організацію відкритих повстань, як на досить ефективний захист в’язнів. Залежно від концтабору і від періоду, їм вдавалося, наприклад, шантажувати або підкуповувати есесівців, стримуючи їх безмежну сваволю, саботувати німецьку воєнну промисловість, організовувати втечі, зв’язуватися через радіо з союзниками, передаючи їм інформацію про жахливі умови в концтаборах, покращувати ставлення до хворих, заміняючи лікарів-есесівців лікарями-в’язнями, «скеровувати» селекції, посилаючи на смерть шпигунів і зрадників та рятуючи тих в’язнів, виживання яких з якоїсь причини було особливо важливим, готуватися до опору, включно з військовими діями, у тому разі, якщо з наближенням фронту нацисти вирішать (як вони справді часто робили) повністю ліквідувати табір.

У тих таборах, де переважали євреї, як це було у зоні Аушвіца, організовувати і активний, і пасивний захист було особливо складно. Тут в’язні загалом були позбавлені будь-якого організаційного чи військового досвіду; їх привозили зі всіх країн Європи, вони розмовляли різними мовами, а тому не могли порозумітися між собою; а насамперед вони були ще голодніші, слабші і стомленіші за інших, бо умови їхнього життя були суворіші, а часто вони вже мали за собою довгий період голодування, переслідування та приниження в ґетто. Наслідком цього було також те, що їхнє перебування в концтаборі було трагічно коротким, вони становили плинну масу, яку постійно проріджувала смерть і яка оновлювалася через безперервне прибування нових ешелонів. Цілком зрозуміло, що серед такого нестабільного і ослабленого до краю людського контингенту паросткам бунту прорости було нелегко.

Можна замислитись над тим, чому не бунтували ті в’язні, яких тільки-но привезли і які цілими годинами (а іноді днями!) чекали, коли їх поведуть у газові камери. Крім уже сказаного, мушу тут додати, що для цієї операції колективного умертвляння німці випрацювали по-диявольськи хитру і гнучку стратегію. У більшості випадків новоприбулі не знали, що їх чекає; до них ставилися з холодною діловитістю, але без брутальності, їм веліли роздягтися «щоб іти в душ», іноді їм давали рушник і мило, а після миття обіцяли гарячу каву. Адже газові камери були замасковані під душові з трубами, кранами, роздягальнями, вішаками, лавками тощо. А коли в’язні якимось чином давали зрозуміти, що вони знають або підозрюють про свою неминучу долю, есесівці та їхні помічники починали раптом поводитись брутально, кричати, погрожувати, лупцювати в’язнів, стріляти і нацьковувати на цих розгублених людей у відчаї, змучених п’ятьма або десятьма днями подорожі у запечатаних вагонах, своїх собак, натренованих полювати на людей.

У такій ситуації абсурдним і образливим здається твердження, яке іноді висловлюють, нібито євреї не бунтували через легкодухість. Не бунтував ніхто. Достатньо згадати, що газові камери в Аушвіці випробовували на групі з трьохсот російських військовополонених, молодих, з військовим вишколом, політично підкованих і не обтяжених присутністю жінок та дітей; вони теж не бунтували.

Я б хотів, врешті, додати ще одне міркування. Свідомість того, що гніту слід не підкорятися, а опиратися, була не дуже поширена у фашистській Європі, а особливо слабка вона була в Італії. Вона була властива обмеженому колу політично активних людей, але фашизм та нацизм їх ізолював, виганяв, залякував або навіть знищував — не варто забувати, що першими жертвами німецьких концтаборів, яких було сотні тисяч, були якраз кадри антинацистських політичних партій. Коли вони перестали впливати на ситуацію, бажання народу чинити опір і організовуватися для цього відродилося набагато пізніше, насамперед завдяки внескові європейських комуністичних партій, які кинулися на боротьбу з нацизмом після того, як у червні 1941 року Німеччина несподівано напала на Радянський Союз, порушивши договір Ріббентропа-Молотова, укладений у вересні [76] Угоду про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (пакт Молотова-Ріббентропа) було підписано 23 серпня 1939 року. 1939 року. На закінчення слід сказати, що докоряти в’язням, що вони не повставали, означає, крім всього іншого, допускатися помилки в історичній перспективі — тобто, вимагати від них тієї політичної свідомості, яка нині є надбанням майже всіх, але яка тоді була властива тільки еліті.