Татьяна Тиховская - Чому дзвенять цикади

— Еге ж, збудуєте! Збудуєте, як нічого не трапиться.

— Не навроч біди! Що у нас може трапитись?

— А чому на нас військовий обов’язок поширили? Адже у вас, лютеран, найголовніший заповіт: ніколи не веди війну, ніколи не стріляй! То як же вас у військо? Навіть делегація до Петербургу нічого не вирішила. Тільки в буцегарню потрапили.

Тут вже Вольдемар відповів трохи непевно:

— Та дозволили ж не воювати, а лісниками працювати або ж там санітарами.

Сусід почав гарячкувати ще більше:

— То Ви, сусіде, мене вмовляєте чи себе? Я для себе все вирішив. Тому й їду. Все, край.

— То бувайте. Хай вам щастить.

Сусід пішов. А Вольдемар задивився у далечінь, насупивши лоба.

Звісно ж, неможливо заховати голову в пісок наче страус. І Вольдемару, як і іншим поселенцям, на думку спадала еміграція. Та на неї як подивитися. За Законом 1871 року [12] За Законом від 4 (16) червня 1871 р. колоністи перейменовувалися в «поселян-власників» і підкорялися загальній адміністрації. З 1 січня 1874 р. на них поширена і загальна військова повинність. німцям надавалося право покинути Росію протягом лишень десяти років. А вже пройшли всі вісімнадцять. І нічого! Від’їжджають, кого Росія не влаштовує. Чого ж перейматися?

То ж потроху-потроху чоло Вольдемара розгладилося, наскільки змогло у літнього діда, а обличчя знову набуло безтурботного вигляду.

Йому так і не довелося, як іншим колоністам, пожалкувати за можливістю виїхати з Росії.

Невдовзі він тихо помер.

Нове двадцяте століття принесло Росії нові проблеми.

Восени-взимку 1905 року все суспільство захлюпнув страйковий рух, що переріс у Всеросійський жовтневий політичний страйк. Цей загальний заколот змусив імператора піти на деякі поступки. Він погоджується на обмеження своєї влади, гарантує свободу слова, зборів і спілок.

Для маси переляканих обивателів, буржуазії, навіть частини царської бюрократії оголошені громадянські свободи здалися завершенням революції, припиненням «смути».

Самодержавство похитнулося, але встояло. За революцією пішла реакція. Маніфест 17 жовтня [13] Найвищий Маніфест про удосконалення державного порядку (Жовтневий маніфест) — законодавчий акт Верховної Влади Російської імперії, оприлюднений 17 (30) жовтня 1905. Був розроблений Сергієм Вітте за дорученням Імператора Миколи II у зв'язку з безперервною «смутою». замість зменшити соціальну напругу створив у країні загальну атмосферу безвладдя й безкарності.

По всій країні пройшла хвиля розбійних нападів прихильників самодержавства на революціонерів, а заразом і на «інородців» та «іновірців». Монархісти почали у великих містах імперії влаштовувати погроми.

Німецькі в тому числі.

До переселенців з Карлсруе відгомін революції докотився теж.

Ще до революції відносини між колоністами-власниками і безземельними найманими робітниками були дещо напружені. Колоністи добре платили, але й доброї роботи вимагали. Далеко не всім з батраків подобалася така дисципліна. І, крім того, винними у своєму біднуватому існування вони починали вважати своїх же роботодавців. Отож звичайна заздрість батраків до заможних хазяїв, просотавшись революційними гаслами, перетворювалася на класову ненависть. І засоби боротьби батраків були далеко не завжди мирні. Починали заколотники з припинення роботи доки власник не виконає їхні вимоги. А закінчити могли просто собі грабунком і знищенням маєтку.

Земельні ділянки Ульманів переділили на користь малоземельних селян. Але як згадати, що в інших селах деякі садиби геть попалили, то вони ще легко відбулися. Позітхали, посумували. А далі налаштували нову огорожу — і продовжували працювати.

Ніякі революції не можуть змінити основ світобудови. Зерно дає життя дорослій рослині, жінки народжують дітей, ніч змінює день, а за зимою приходить весна.

Тож в Карлсруе знову прийшла весна. І як і сто, і двісті років тому на ділянці біля будинку поралися батько з сином — нащадки тих, давнішніх переселенців.

Вони саме саджали грушу: батько рив яму, а син наготував саджанець.

Вражає те, що вже того часу сади закладали з відомих культурних саджанців. Тож чи то влада, чи то громадські організації тими сортами фруктових дерев якось опікувалися. І родять вони подекуди й досі!

Батько приязно сказав до сина:

— Ото тобі легко запам’ятати: грушу посадовили як у тебе народився первісток, Вольдемар. А перший хлопець — це добрий знак.