Марина Гримич - Фріда

№ 11.

18 травня 1913 р., субота, вечір. О неповторна, незабутня, несподівана! Гермес не забув своєї Клеопатри! Він день і ніч думав лише про неї, притуляючи до вуст зів'ялу троянду, подаровану нею! Просто Гермес мав невідкладні справи, то й «зник безслідно». А тепер він тут, у вашому розпорядженні! Беріть мене, терзайте, мучте своїми гострими поглядами з-під пухнастих вій, пронизуйте словами-списами! Подаруйте мені один танок!

№ 12.

18 травня 1913 р., субота, вечір. Панянко Клеопатро! Що це було? Я й досі не можу прийти до тями! То був буревій трояндових пелюсток? То було запаморочення від сонця? То був ніжний бриз з моря? То було тремтіння крилець метелика? То була пара від гарячого шоколаду з молоком? Чи то був танець з вами? Ваш Гермес.

№ 13.

18 травня 1913 р., субота, вечір. Клеопатро! Я шаленію, я п'янію, я знемагаю… Дозволите вас із сестричкою провести увечері до дому? Гермес.

№ 14.

19 травня 1913 р., неділя, вечір. Доброго вечора, вельмишановна панночко Розаліє! Для мене це була велика несподіванка довідатися, що ви та ваша сестра Мариля є вроджені Огінські. Хто я? Не хай це наразі лишиться у таємниці. Для вас я містер ікс. Для вас я просто Гермес.

№ 15.

19 травня 1913 р., неділя, вечір. Ні, ні, шановна панночко. Я не розчарований. Аж ніяк. Огінські — це дуже давній і поважний рід. Маю за честь спілкуватися з його чарівними представницями. Ваш Гермес.

№ 16.

25 травня 1913 року, субота, вечір. Вельмишановна панночко Рузю! Ви сьогодні дуже чарівні. Направду. Вам дуже пасує зелений колір. Він підкреслює Ваші мигдалеві очі. Прошу вашого дозволу на один танок. Ваш Гермес.

№ 17.

26 травня 1913 року, неділя, вечір. Гермес поки що не може розкрити своєї таємниці. Він самотній мандрівник цього стражденного світу, любитель прекрасного і поціновувач зелених очей панянки Рузі.

№ 18.

1 червня 1913 року, субота, вечір. Сьогодні вночі, панночко Рузю, мені наснився плюскіт морської хвильки в штиль. Це був ваш голос. Прийміть від мене в подарунок цю ніжну квітку. Ваш Гермес.

№ 19.

2 червня 1913 року, неділя, вечір. Наближаються літні вакації. Скоро ми вже не зможемо зустрічатися на молодіжних забавах, які припиняються до осені. Напишіть мені, як ми тепер зможемо з вами спілкуватися. Ці паризькі парфуми, які я вам надсилаю в подарунок, о незрівнянна, не можуть перевершити ваш природний запах, але нехай вони потішать вашу дівочу душу. Ваш Гермес.

№ 20.

10 червня 1913 р.

Шановна панянко Огінська!

Так, я є Стефан Жевуський! Так, я є представник «осоружного» роду Жевуських! Цих п'яниць, гультяїв, марнотратників і картярів! Так, люба панночко! І не має на то ради!

А приховував я своє прізвище, бо направду маю щирі почуття до молодої особи, душа якої не осквернена людськими пересудами, плітками і забобонами! Бо я, дурень, вірив, що моя стражденна душа, вічна мандрівниця в цьому лабіринтоподібному та буремному океані життя, може знайти тиху гавань біля іншої душі, чистої і не затьмареної міщанством чи пихою!

Але я помилявся! Я жорстоко помилявся! У цьому брудному світі не має місця чистим почуттям!

Я — Стефан Жевуський, ним і залишуся до кінця віку! І ніхто не силує Вас продовжувати зі мною безневинні та щирі стосунки, які зав'язалися поміж нами.

Як зненацька з'явився я у вашому житті, так і зникну з нього — раптово і безслідно. Можете бути певні. Адже, попри всі гріхи, «осоружний» рід Жевуських завжди відзначався шляхетністю, справжньою шляхетністю, а неманірною псевдошляхетністю інших, добре відомих вам родів.

Тепер, люба панночко, ви мене більше ніколи не побачите. Наші долі ніколи не перетнуться.

Щиро ваш граф Стефан Жевуський.

№ 21.

15 червня 1913 р.

Шановна панночко Розаліє!

Не гнівайтеся на мене так! Не крайте свого серденька!

Я не давав відповіді на ваші листи не тому, що гордую вами! Я не хочу псувати вам життя!

Мої почуття до вас були щирими і чистими. Однак я знаю, що ворожнеча поміж Огінськими та Жевуськими триває не одне десятиліття, і не має сили, яка могла б її зламати!

Ніколи Огінські не погодяться, щоб ніжна троянда, розквітла в їхньому квітнику, була віддана «на паплюження» одному з Жевуських.

Тож не варто страждати через мене! Я трохи старший і трохи краще від вас знаю життя. Воно жорстоке і безглузде, оскільки жорстокими й не розумними є люди, які населяють світ. Такими їх створив не Бог, такими вони створили самі себе.