Адріан Кащенко - ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО

не мав уже сили навіть держати голову, його винесли надвір і тут

коновал наштрикав йому на правій руці своїми інструментами літеру “Б”,

що мала визначати російське слово “бродяга”, і після того натер

порізане місце порохом, щоб порізи посиніли і їх знать було довіку.

Далі Демкові обрили півголови і тоді вже замкнули у комору, щоб там

він вилежавсь, поки трохи погоїться спина,

х

Два тижні дожидали Рогозу у плавні Яків Люлька та Іван Балан; на

третім же тижні, не діждавши його, попливли дубом у Чорне море та до

тихого Дунаю. Тим часом Рогозу забили у кайдани і повезли у Самар до

полковника пікінерського полку. Козак знову побачив навкруг себе

свідка своїх юнацьких герців - просторий степ; побачив і свідків своєї

весільної подорожі - могили Близнюки... Та тільки сум наганяло тепер

на нього все те, він у кайданах, він невольник, розлучений з усім, що

миле його серцю. Він проклинав тепер і розлогі степи і високі могили і

навіть блакитне небо за те, що вони нагадували йому про страчену волю.

Молодий козак тяжко карався тепер з того, що не послухав поради свого

старшого брата Петра і не помандрував на Дунай разом з січовим

товариством. У Самарі з Рогози зняли кайдани і почали муштрувати його

разом з іншими пікінерами. З першого ж дня свого пробування у Самарі

Рогоза почав обмірковувати, як би його втекти. Хата, де містилися

пікінери, стояла у дворі і хоч на ніч на воротах того двору й ставав

вартовий, а проте з другого боку хати вартового не було, і втекти

через сад та городи до Самара було зовсім не трудно, на річці ж козак

добре знав, де саме стояли човни. Перебувши у місті тільки два дні і,

сховавши собі потроху хліба од снідання, обіду й вечері, Демко саме у

північ, коли всі в хаті поснули, виліз у вікно до саду. і перелізши

через тин, пішов садами й городами до річки. Там він одшукав

невеликого каючка і перехопившись ним на той бік Самару, зник у

дубовій пущі Миколаївського монастиря. До світу він був у безпеці, бо

поки пікінерів не вестимуть на муштру, ніхто не міг довідатись про

його втечу; навпаки, ранком він сподівався погоні. Рогоза знав, що у

Самарі стояв полк драгунів, і гадав, що саме вони й гнатимуться за ним

кіньми. Неодмінно треба було кілька днів де-небудь переховатись, поки

погоня повернеться назад; та тільки де переховатись, коли за пазухою

всього три недоїдки з кислого московського хліба і ніде немає ніякого

захисту. - Певне, сам Бог показує мені шлях до порятунку! - сказав сам

собі Рогоза. - Піду завтра, вклонюся батькові кошовому і проситиму

переховати од погоні. Невже чоловік Божий не дасть захисту

покривдженому. Переночувавши під парканом, Рогоза, як лише починався

світ, пішов до знайомої вже келії кошового Пилипа Хведоровича і

постукався. Старий чернець одчинив двері і здивований поточився назад.

У замордованому пікінері й рідний батько не пізнав би того бравого

запорожця Рогозу, що торік брав тут шлюб. Очі йому глибоко позападали,

ніс загострився, губи схудли й почорніли, а все обличчя було вкрите

синяками від мордування. Під впливом тяжких пригод Рогоза впав

чернецеві до ніг. - Пізнайте мене, пан-отче! Я зять Дмитра Балана,

вашого колишнього товариша. Торік я у вас у монастирі брав шлюб! - Що

ж тобі сталося, сину мій? - спитав упадливо Чернець, придивляючись до

козака й пригадуючи його. Рогоза розказав все: і те, як забили на

смерть старого Балана, і те, як одібрали все його майно; як

примушували до панщини самого Рогозу й Галю; як мордували його і,

знущаючись, одрізали чуба, а врешті потаврували і віддали у пікінери.

- Кланяюся тобі, пан-отче, - закінчив Рогоза своє оповідання, -

переховай мене кілька днів, поки погоня повернеться до Самара. За тебе

на тім світі тесть мій Бога проситиме, і Він воздасть тобі за твоє

добро! - Кати… кати! - хитаючи головою промовив чернець. - Не дають

нам спокійно віку дожити. Бог повелів обороняти правду. Переховав би я

тебе, переодягши в чернечу одежу: або в шпиталі з хворими братчиками,

так небезпечно, бо на тобі тавро. Через хвилину міркування він

повеселішав: на устах склалася задоволена усмішка, а очі засвітилися

яснішим промінням і він повернувся йти з келії, сказавши; - Ходи,

козаче, за мною. Чернець вивів Рогозу через сад до лісу і там спинився

біля одного товстого та гіллястого дуба. - Переховаю тебе, сину, -