Адріан Кащенко - НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)

Адріан Кащенко

НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)

-----------------------------

I

Ще до Богдана Хмельницького, а саме в 1635 році, був на Січі

запорозьким кошовим отаманом Іван Сулима.

За своїх молодих літ Сулима придбав собі великого войовничого

хисту й завзяття, бо козакував саме під час славних походів гетьмана

Сагайдачного. З Сагайдачним Сулима і Кафу турецьку у Криму здобував, і

Трапезонтза Чорним морем аж двічі руйнував, і околиці Царгорода огнем

випалював, а нарешті під Хотином, рятуючи Польщу, бився з турками у

великому бойовищі; скільки ж менших походів та сутичок з ворогами

відбув він, так того й не підлічити.

Недобре оддячили поляки козакам за те, що вони врятували їх під

Хотином од турків, а Сагайдачний навіть смертельну рану собі там

здобув, - вони полякалися козацької сили та й почали після того всякі

утиски козакам чинити, а перш за все завели реєстр [1] 1 на шість тисяч

душ, а хто не вскочив у той реєстр, за тим вони не визнавали ніяких

прав ні на грунти та іншу власність, ні навіть на вільне життя і

намагалися всіх козаків «випищиків», себто виписаних з реєстру,

повернути у панських хлопів.

Знаючи про ті утиски на козаків і про поневолення польськими

панами українських селян, Сулима не любив поляків і не дивився вже на

них, як на своїх братів, так що коли у 1630 році запорозький кошовий

Тарас Трясило підняв на поляків повстання, Сулима був йому першим

пособником і побратимом.

У тому повстанні козаки взяли над поляками добру перемогу, але

мало скористувалися з тієї перемоги і через кілька років зазнали ще

більших утисків.

Не маючи поки що влади, Сулима таїв свою помсту на поляків у

своєму серці, а щоб не марнувати своєї молодецької сили та вдачі на

Січі, він щороку ходив з охочими запорозькими козаками на чайках у

Чорне море воювати турків, топити їхні галери, руйнувати городи та

визволяти на волю хрещений люд. Слава про Івана Сулиму розійшлася

далеко поза межами України і нарешті стала всесвітньою після того, як

він, захопивши у морі на турецькій галері багато бранців, триста з них

послав у подарунок римському папі, що під той час теж воювався з

турками.

За небагато до того, як стати Сулимі кошовим отаманом, поляки

почали будувати на запорозькій землі, біля Дніпра, над Кодацьким

порогом, міцну фортецю, маючи на думці одрізнити Запорожжя од України

і перешкоджати поневоленому українському людові тікати од панів на

Січ, а запорожцям виходити з Січі на Україну та нагадувати нещасним

братам про те, що на світі існує воля.

Будування Кодаку було нестерпучою образою і шкодою запорожцям.

Доводилося або скоритися полякам і поволі вмерти без з'єднаная з

рідним краєм, або битися з поляками на смерть. Сулима, як тільки став

на Січі кошовим, зваживсь на останнє.

Перш за все він поїхав з побратимом Бурляєм, щоб власними очима

подивитись, що робиться у Кодаку. Побратими застали там кілька тисяч

зігнаних з України грабарів, що під орудою французького інженера

Боплана копали шанці [2] 2 та насипали стіни й башти; понавколо ж Кодаку

стояли табором кілька полків польського війська.

Сулима зрозумів, що військо тут на те, щоб запорожцям не кортіло

розігнати грабарів, і він сказав Вурляєві:

- Нехай вражі ляхи будують, поки їхня сила, а тільки не буду я

козаком, коли не зруйную оту паскудну їхню будівлю!

Запорозький кошовий знав, що як зруйнувати Кодак, то доведеться

воювати з Польщею, бо вона того не подарувала б, а щоб воювати з такою

силою, якою була під ті часи Польща, треба було мати велике й добре

узброєне військо; щоб здобути ж зброю й коней та прохарчити військо,

треба було грошей. От і надумав Сулима, перш ніж воювати з Польщею,

йти морем на пишний у ті часи турецький город Азов та здобути у ньому

срібла й золота і всяких скарбів.

Надумавши так, кошовий скликав запорожців на раду:

- А що, панове товариство, славне військо запорозьке! - говорив

він. - Чи немає таких, що поодлежували вже по куренях свої боки

молодецькі? Як є такі, то виходьте: підемо зо мною Чорним морем

погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!

Козацтво радісно одгукнулося на заклик кошового:

- А чого нам справді нидіти у Січі та товариський хліб дурно

переводити. Веди нас, батьку... Чи не поможе нам Милосердний хоч