Адріан Кащенко - НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)

козаки до окопів з боку Дніпра і з боку байраку; з поля Сулима тільки

оддалеки поставив три сотні вершників, щоб переймати втікачів. Чують

польські вартові, що за окопами почали погукувати сичі, та й

дивуються, звідкіля їх така сила налетіла, а того й не гадають, що то

не сичі, а гасло передавалося од куреня до куреня навкруг окопів. Враз

по тому гаслові у рівчаки полетіли в'язанки хмизу, і кожний курінь

почав накидати собі через рівчак греблю, щоб нею перейти до валу.

Тільки тепер зрозуміли вартові, що за окопами робиться щось непевне, а

що саме, того за темрявою вони не бачили, і поки вибухнув з польського

боку перший постріл, козаки вже накидали собі греблі й бурхливими

потоками посунули на шанці. Тепер запорожці вже не мали рації таїтися,

і враз навкруг Кодака збилася буча. Дехто з козаків стріляв у

вартових, другі тягли до стін драбини, щоб лізти через засіки, треті

рубали ті засіки сокирами, а подекуди намагалися підпалити їх,

розпалюючи хмиз. Збився гомін і в середині Кодака. Прокинувся

полковник, посхоплювалися й жовніри, але поки всі з несподіванки

прочуняли та вбралися й узброїлися, козаки вже лізли через стіни, а

подекуди вже й підрубали засіки сокирами й поробили собі пролази.

Маріонові не пощастило упорядкувати свій полк, і він похапцем посилав

на окопи жовнірів купками, хто скоріше узброївся... Та вже не

помоглося, бо Сулима з двома куренями вже вдерся у фортецію з

північного боку, а з півдня вже лізли запорожці, що прибули з Бурляєм.

Почався смертельний бій. Поляки зрозуміли, що їм нема куди рятуватися,

і билися завзято, але ще завзятіше билися козаки. Скоро у Кодаку

запалали засіки й будинки, зайнялися й башти по стінах, і велике

полум'я освітило криваву боротьбу братніх народів, що не вміли

порозумітися й жити у згоді. Високо до самих хмар сягало сяйво

полум'я. Видно було його й у Самарі за великими Лісами, і по степах

понад Сурою та Базавлуком, і навіть з далекої Хортиці [6] 6 ; у хвилях же

Кодацького порога воно одбивалося то щирим золотом, то гарячою кров'ю.

Пополохалося від сяйва пожежі птаство по гаях і завили байраками

вовки-сіроманці... А брати різалися уперто... завзято... Гинули один

по одному польські хорунжі, осавули й інша військова старшина.

Щохвилини меншало й жовнірів, козаки все прибували й прибували...

Нарешті поляки зрозуміли, що змагання їхні марні, попросили милосердя.

Коли гомін бойовища почав стихати, до Сулими привели полковника

Маріона. - Гетьмане! - спитали козаки. - Що чинити з цим бранцем?

Сулима глянув на полковника-чужинця суворо: - Волю нашу помагав

гнобити, а вмерти по-лицарському й не спромігся? Розстріляти! Гетьман

махнув рукою, і нещасного чужинця повели на страту. - А тепер, пани

брати, - сказав згодом Сулима козакам, - руйнуйте й паліть у Кодаку

все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про

поляків! Козаки щиро виконали наказ гетьмана і не лишили у Кодаку

жодного будинку й жодного крата [7] 7 з засіки. Зійшло сонце й освітило

руїни Кодака та купи трупу, тільки й лишилися од нього вали та

рівчаки, такі великі, що їх навіть не знищили століття. Упоравшись з

Кодаком і діждавши з Січі ще три тисячі товариства, Сулима через два

тижні підняв своє військо до походу. Коли отамани вишикували свої

курені на степу за брамою, Сулима з булавою у руці виїхав поперед

війська і звернувся до запорожців зі словом: - Панове товариство,

славне Військо Запорозьке! Прийшов час, щоб визволити нам рідну неньку

Україну з лядської неволі, а православну віру од загибелі. Рушаймо ж

на Україну і будемо битись на смерть з нашими гнобителями! 3 тим

гетьман повернув коня на північ, махнув булавою - і полки рушили у

похід, лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Ні одна жива душа не

проводжала запорожців, тільки Кодацький поріг так голосно під ту добу

гудів і бринів, неначе вигукував услід козакам славу. Коли до

Конецпольського дійшла звістка про те, що Сулима зруйнував Кодак і йде

з запорожцями на Україну, він страшенно розпалився і найбільше через

те, що на всю Польщу він похвалявся і королю доводив, що Кодак -

фортеція непоборима. Зруйнування Кодака було йому особистою образою,

бо збудування його було ділом його рук, і він завзявся, щоб звести зі

світу запеклого козацького гетьмана. Маючи під рукою добре польське