Адріан Кащенко - НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)

безголов'я. Тілько сотник Богдан Хмельницький. оглядаючи замок, не

засмутився з похвальби Конецпольськасо, а навіть засміявся. - Ти чому

сміешся? - здивовано й гнівно спитав Конецпольський. - Тому,

ясновельможний гетьмане, - одповів Хмельницький, - що, на мою думку,

все, що людина може збудувати, людина може й зруйнувати!

Конецпольський зрозумів, що Хмельницький глузує з його похвальби, і,

розлютований, хотів покарати за те козацького сотника, і, тільки

зваживши на заступництво Боплана, скоро вгамувався. Не минуло після

бенкету Конецпольського у Кодаку кількох місяців, як Січа Запорозька

шуміла й хвилювалася, мов розбурхане море... То повернувся до Січі з

своїм військом Сулима і взявся тепер здійснювати своє давнє бажання:

зруйнувати Кодак і йти війною на поляків. - Неправда панує на Україні!

- говорив на раді кошовий. - Реєстрових козаків все зменшують, та й

тих пани за гайдуків собі мають і примушують допомагати їм ваших

братів у ярмо запрягати. Нас, запорожців, не визнають за козаків і, як

тільки хто піде з Січі на Україну, зараз того пани собі в підданці

беруть. Церкви православиі на уніатські повертають і до унії людей

наших утисками примушують. Та ще мало полякам і тієї неправди, так

намислили вони винищити нас, запорозьких козаків, і для того збудували

на нашій одвічній землі, над Кодацьким порогом, велике замчище, і як

тільки Дніпром пливуть до нас з України люди, вони перепиняють їх біля

порога й калічать, а часом прямо потопляють човни з людьми, стріляючи

з гармат. Чи не час нам, пани брати, нагадати полякам, що козаки

вміють не тільки обороняти їх, але й за честь і права свої стати?

Січовий майдан загомонів і захвилювався... Гомін щодалі більшав,

перекочувався од кракю до краю майдану, мов грім, і нарешті склався у

голосні вигуки: - Веди нас, батьку! . Покажемо ляхам, що-й ми маємо

шаблі. Віддячимо за всі їхнії кривди! - Гетьманом нехай буде Сулима,

як був Сагайдачний! Скоро вся рада, як один чоловік, гукала: -

Гетьманом, гетьманом Сулиму! Ті голосні вигуки розлягалися понад

Дніпром і навіть у зеленій плавні одбилися луною: - Гетьманом,

гетьманом Сулиму! Сулима спершу одмовлявся, а далі кланявся

товариству, дякував і того ж дня оповістив похід на Україну. Через два

тижні нововбраний гетьман повів Запорозьке військо до Кодака. Бурляй з

тисячею козаків плив Дніпром, а Сулима з двома тисячами йшов степом до

того місця, де річка Сура впала у Дніпро. Там обидва війська

сполучилися, і Сулима, лишивши козаків у діброві, сам з курінними

отаманами пішов оглядати Кодак. З Гострої Могили він уже добре

розгледів башти й вали Кодацького замчища і зрозумів, що з степу

неможливо наблизитись до нього непомітно, а треба підходити з одного

боку глибоким байраком, а з другого - попід скелями Дніпра Як

смерклося, Сулима з курінними отаманами обійшов байраком та скелями

понавколо всього Кодаку, обдивився всі лощини й всі скелі, щоб

товариші знали, як підходити поночі до окопів, і умовився з курінними,

де якому куреню бути під час штурму. Повернувшись ранком до війська.

Сулима загадав козакам робити драбини та рубати чагарники й гілля

дерев, щоб в'язати з того в'язки: надвечір же, коли в кожного козака

була за плечима в'язанка хмизу, а на кожні півсотні козаків була

драбина, все військо рушило до ворожої фортеції. У Кодаці тоді стояв

полк жовнірів [5] 5 під командою француза, полковника Маріона. Жовніри

там нудилися, не любили полковника-чужинця і ремствували на

Конецпольського, що поставив їх посередині порожніх степів. На землю

впала темна ніч. Зірки ховалися за хмарами. Вітер тягнув з-за Дніпра,

завиваючи голодним звіром по надбережних скелях. Глибоко під горою,

розбиваючи собі груди об гострі скелі, старий Дніпро голосно стогнав і

ревів спересердя на кинуту у поперек його шляху перепону, допомагаючи

гудінням свого порога козакам нечутно облягти ворожу фортецію. Військо

польське вже спало. Спав і полковник-чужинець, нічого не відаючи про

похід Сулими, і тільки вартові чатували по баштах, перегукуючись поміж

себе, щоб легше змагатися з дрімотою. За темрявою ночі та через

голосіння порога вартові не бачили й не чули, що запорожці облягли

Кодак з усіх боків і підступають під самі окопи. Без гомону, без

галасу, то дряпаючись на скелі, то припадаючи до землі, наближалися