Адріан Кащенко - НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)

невольників: - Тепера, брати мої, їдьте дубами Кальміусом за річку

Серезню, а після того, кому треба у Московщину, перетягайте човни на

Терець, а кому на Україну, перетягайтесь на Вовчі води; далі ж легко

попливете за водою у Самар-річку та у Дніпро. Чи з вас хто бував по

цих річках? Багато невольників одповіли, що вони самі січовики і всі

запорозькі степи та річки добре знають. - Ну, от і добре! - сказав

Сулима. - Зброю маєте і якщо перепинятимуть вас на Кальміусі татари,

то зброєю оборонитесь. Харчів хоч і небагато у вас, так зате у

Кальміусі багато є риби, а берегами по терниках багато є звіра...

Господь вам допоможе і виведе на тихі води, на ясні зорі, на рідну

Україну. Обирайте собі за отамана, кого самі знаєте, та й рушайте з

богом! Зараз невольники стали в коло і обрали собі за отамана

статечного козака Шпака, що десять років був на Січі Запорозькій та

п'ятнадцять років пробував у турецькій неволі. Шпак почав порядкувати

своїми човнами і через кілька день, наловивши риби, рушив річкою на

північ; кошовий же з своїми козаками, діждавши біля Кальміусу східного

вітру, рушив знову до Тамані і далі у Чорне море. Чимало минуло часу,

поки козаки об'їхали Крим та наблизилися до острова Тендри та до

Очакова. Проте Сулима ще не хотів повертатися до Січі. Хоч і велика

була в нього здобич, а проте він мав думку наскочити за одним разом ще

й на дунайські турецькі городи. Щоб забезпечити ж собі вороття до

Дніпра, він зважив за краще попереду напасти на ті турецькі галери, що

були біля Очакова, і попалити їх. - Як будемо ми, пани брати, на

дунайські городи бити, - звернувся кошовий до козаків, - так турецькі

галери з-під Очакова ззаду на нас набіжать; ліпше ж ми вчинимо, як

зараз їх попалимо, бо тоді безпечно з Дунаю до Дніпра повернемося!

Після півночі під Очаковом зчинився великий бій козаків з турками. Не

вспіли бусурмани й гармат набити, а вже вогнем пойнялися їхні галери.

За півгодини величезним полум'ям обхопило щогли й вітрила великих

кораблів і понесло вітром блискучі іскри далеко понад морем. - Добре,

діти! Славно обсмалили туркам пір'я! - гукав Сулима, любуючись, як

турецькі яничари, рятуючись з обхоплених полум'ям галер, кидались у

морську безодню. Минуло дві години, і ворожі кораблі разом з своїми

важкими гарматами осіли в воду і пірнули на дно. - От тепер і на Дунай

безпечно! - На Дунай! - загукало товариство. - Кара бусурманам!

Запалали вогнем у Дунайських гирлах Килія й Смаїлів, а біля

Дністровського лиману - Білгород. Забрали скрізь козаки велику здобич

і визволили ще кілька тисяч невольників. По дунайських городах між

невольниками знайшлися не самі тільки українці, а ще волохи, угорці,

поляки й німці. Всіх їх Сулима набрав на турецькі, рибальські човни і

прилучив до військових чайок. З Дунаю козаки без перешкод вернулися

повз Очаків до Великого лиману, а далі увійшли й у рідний Дніпро,

оздоблений зеленими плавнями.

II

Поки Сулима ходив з низовими запорозькими козаками у Чорне море,

Кодацька, фортеця була вибудувана, і коронний польський гетьман

Конецпольський, запеклий ворог козацької волі, прибув у Кодак з

польськими панами й військом і справив у новій фортеції бучний бенкет,

а після бенкету прикликав до себе старшину покірних йому реестревих

козаків і повів її разом з польськими панами оглядати замчище,

глузливо похваляючись козакам у вічі, що тепер, мовляв, козацькій

сваволі прийшов край. І справді, француз Боплан приклав тут всього

свого досвіду, щоб зробити Кодак непоборимою фортеціею: глибокі, як

провалля, були круг Кодаку рівчаки; мов добрі скирти, були за

рівчаками вали, а по тих валах ще була висока, дубова засіка з вікнами

й дірками задля гармат та рушниць. Брама у Кодаку була тільки одна і

та дуже міцна, залізом кована, а обабіч брами стояли дві башти, збиті

з міцних дубових кряжів. Зі сходу й з півдня фортеція захищалася

кручами Дніпра, з півночі - глибоким байраком, з заходу ж був рівний

степ, що на ньому можна було далеко бачити ворогів, і з цього боку

фортеція мала найглибші рівчаки, найвищі вали і найбільше по стінах

гармат. Слідкуючи за Конецпольським, козацька старшина похмуро

поглядала на міцну, необориму будівлю та на великі гармати фортеції,

пригадуючи славні часи Самійла Кішки та Сагайдачного, за яких поляки

не насміли б збудувати на козацькій землі фортецію, козакам на