Адріан Кащенко - НАД КОДАЦЬКИМ ПОРОГОМ (Про гетьмана Івана Сулиму)

військо і шість тисяч реєстрових козаків, що саме тільки повернулися

з-за Німану після війни з шведами, коронний гетьман рушив з тим

військом назустріч запорожцям. Сулима ж до того часу щасливо добув

Чигирин, Черкаси та Корсунь, повиганяв звідусюди поляків і зібрав уже

до себе чимало козаків «виписчиків» та всякої голоти з усіх кутків

України. Конецпольський перестрів козацьке військо за Корсунем, але не

наважувався зчепитися з ним, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж теж

не поспішався битись, бо у нього було ще менше війська, ніж у

Конецпольського, і йому було корисне прогаяти який час, бо до нього

щодня підходили нові й нові ватаги повстанців. Коронний гетьман

зрозумів, що становище його гіршає, і надумав узяти Сулиму зрадою.

Знаючи, що реєстрові козаки сподівалися собі од короля подяки за вірну

службу під час шведського походу [8] 8 , він зібрав до себе старших з

реєстрових козаків, почав їх улещувати, вихваляв за вірність королю і

нахвалявся, що неодмінно дійде до короля і добуде реєстровим козакам

більші права і навіть побільшення козацького реєстру, аби тільки вони

зрадою взяли Сулиму і привели до нього. - Нащо нам проливати кров свою

й запорозьку? - говорив він. - А вам нащо бити своїх братів? Всьому

заколоту призвідник Сулима, його треба взяти з козацького табору, і

все його військо зараз же розійдеться по хатах. То ж все наволоч,

хлопи... Тільки ви - реєстровики - певні козаки і, як зробите мені цю

службу, то, не проливаючи крові, добудете собі великі права, а дітям

вашим кращу долю. Козацька старшина вагалася: бити своїх братів нікому

не хотілося, перейти ж на бік Сулими було боязно, бо поляки зразу

поруйнували б їхні хати й поодбирали б грунти; принада ж побільшити

козацький реєстр, придбати нові права була дуже велика і в очах трохи

уже споляченої козацької старшини виправдовувала навіть зраду. Були й

такі поміж старшиною, що сперечалися, кажучи, що такого славного

лицаря, як Сулима, гріх і сором губити, але таких голосів було менше,

і вони могли обстояти тільки за те, щоб коронний гетьман привселюдно

дав обіцянку, що Сулимі не буде од поляків ніякої кари, і як тільки

запорожці розійдуться, то його буде випущено на волю. Конецпольський

урочисто дав присягу, що й волос не спаде з голови Сулими, бо він і

сам, мовляв, шанує такого великого вояку й оборонця святого хреста.

Тоді дехто з козацької старшини, а між ними й Ілляш та Барабаш, пішли

до запорозького табору і упевнили Сулиму, що реєстрові козаки, як і

під час постання Тараса Трясила, хочуть перейти на бік запорожців.

Сулима дуже зрадів, цілувався з реєстровими і просив скоріше

переходити з козаками до його табору, щоб тоді разом вдарити на

поляків. На другий день всі шість тисяч реєстрових козаків увійшли в

табір запорожців, гадаючи, що вони справді стають з запорожцями до

спілки; старші ж реєстровиків робили своє діло: вони ввечері пили й

їли разом з сулимою, а уночі, коли той уже спав, заткнули йому рота,

зв'язали руки і одвели до Конецпольського, а той зразу ж під великою

вартою вирядив його до Варшави. Кинулися ранком запорожці гетьмана, аж

нема його. Поки довідалися, що сталося, минуло півдня, і Сулима був

уже далеко. Хотіли запорожці битися з реєстровими козаками за їхню

зраду, але ті ні в чому не були винні, старшина ж їхня, зробивши своє

діло, не вернулася більше до запорозького табору. Довго держали поляки

славного запорозького гетьмана у Варшавській в'язниці. Королеві шкода

було карати його смертю, як засудив сейм, бо ц ті часи боротьби

хритиянських народів з бусурманами Сулима був красою й славою цієї

боротьби; проте польське панство вимагало у короля смерті козацькому

гетьману за те, що через нього повстанці поруйнували їхні маєтки, і

наостанку король мусив скоритись панам. Одного ранку привели

зав'язаного козацького гетьмана у Старе Місто на майдан. Там на

високому помості, побачив він ката з великою сокирою у руці й

зрозумів, що має статись. Не страхався смерті славний козак, але

нудьга, мов гадюка, омотала йому серце й ссала з нього кров… нудьга з

того, що гине через зраду своїх братів. Та зласкавилася доля до

славного лицаря в останній час і не дала йому вмерти з одчаєм в серці:

вона послала йому надію, що розбрат між українцями й зрада минуться і