Адріан Кащенко - ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО

Рогоза підкрався до своєї хати і як Галя йому відчинила. Радіючи, що

можна помститись, прикажчик побудив челядь і, привівши до Баланової

хати з десяток дужих парубків, почав підстерігати біля дверей. Він чув

навіть розмову подружжя і як тільки Рогоза одчинив двері і ступив з

дитиною на руках за поріг, прикажчик зразу вхопив його під силки. У

Рогози був у халяві чобота ніж, але в руках він держав дорогу ношу.

Кинути ту ношу було неможливо, поки ж він вспів передати хлопця до рук

Галі, челядинці вхопили його за ноги і звалили на землю. У безсилому

лютуванні й розпуці козак скреготів зубами і змагався як звір, а проте

через кілька хвилин нерівної боротьби був уже зв'язаний. Все те

сталося так несподівано й хутко, що Галя ледве вспіла скрикнути і

стояла з дитиною на руках, мов закам'яніла. - Так ось як він за

Дунаєм! - глузував з молодої жінки прикажчик. - Ось через що ти така

недоторка! Ну, тепер уже годі вам, голуб'ята, буркотіти... Тепер уже я

знаю, що з вами зроблю. Натішилися сю ніч, намилувалися... та тільки

се вже востаннє! Світом зв'язаного Рогозу, разом з Галею й дитиною,

везли в економію до управителя на суд. Почувши од прикажчика, що

Рогоза переховувався у плавні, управитель рішив, що з нього ніяким

робом не зробиш уже кріпака й робітника, а придбаєш тільки клопоту.

Через те він намислив віддати козака в пікінери. У ті часи, по наказу

князя Потьомкіна, набирали з запорозьких бурлак три полки пікінерів,

так що віддавши туди Рогозу, управитель сподівався навіть запобігти

ласки князя. - Ну, що ж, - сказав управитель прикажчикові, показуючи

на Рогозу. - Сей гайдамака звик воювати, робити ж він не вміє й не

хоче. Здамо його в пікінери... Можна сьогодні ж вирядити його у Самар

до полковника. Та потавруйте його, щоб всякий знав, що він втікач.

Демко не одповів і слова, бо розумів, що всяка балачка тут зайва.

Нехай празникують кати його безголов'я, як знають. Милості він не

попросить, але й пікінером не буде, а знову втече, і або загине, або

врятує Галю. - А їй що? - спитав прикажчик, показуючи на Галю. - Треба

й її покарати за те, що переховувала втікача і сама хотіла з ним

утекти! - Ну, на перший раз, - одповів управитель, дивлячись на Галю

прихильно, - буде з неї двадцять різок. - За віщо ж? - заплакала Галя.

- Що я хотіла втекти з чоловіком, так на теж я у церкві Божій

присягалася скрізь бути з чоловіком, куди б він не пішов. Де ж у вас

правда? - Ну, ну... годі мене вчити, - гримнув управитель, - а то

прибавлю! З малих літ Галя не знала не то бійки, а навіть лайки, її

обхопив жах перед соромом і ганьбою катування і у розпуці вона впала

навколішки: - Помилуйте! Не робіть мені такого безчестя! - Ну, коли

вона не хоче різок, - обізвався прикажчик, - так замість того звеліть

одрізати їй косу! - Косу? - ридаючи скрикнула Галя. - Завіщо ж косу

мені різати? Хіба я повія? - Устань, Галю! - обізвався до дружини

Рогоза. - Соромно кланятися катам! Не нам ганьба з того, що люті

вороги знущаються з нас безоборонних! Мордуй мене, кате! - гукнув він

управителю. - Дери з мене живого шкуру, та тільки лиши немічну,

легкодуху жінку! Не звик управитель чути такі речі од своїх кріпаків.

Йому любо й звично було чути від них благання. Він любив, коли

підвладні йому люди припадали йому до ніг і, як покірливі пси,

цілували їх. Таким покірливим він часто дарував їхні провини; гонорові

ж, запальні речі козака роздратували його. - Жінці за покірливість

дарую все... - голосно гукнув він. - Гайдамаку ж бийте, поки виб'ється

з нього дух, тоді одлийте водою і знову бийте... і так тричі. Якщо

видержить та і не помре, так тоді потавруйте його і везіть у пікінери,

у Самар. Ти ж, красуне, - звернувся він до Галі, - їдь додому, та

гляди: якщо тільки твій чоловік втече з служби, так зараз же я тебе з

кимсь звінчаю. Галя ридала, як мала дитина, припадаючи до чоловіка і

прощаючись з ним навіки. Нещасна молодиця не мала надії колись його

побачити, бо в ті часи москалі служили, аж поки їх вб'ють або

покалічать. - Поблагослови сина... - над силу промовила вона, коли

Демка вже вели до стайні. - Нехай його Бог благословить! - одповів

козак. - Мені ж зв'язано руки і ніяк його перехрестити! А ти, Галю, не

вдавай свого серця у розпуку та сподівайся: я прийду по тебе, хоч із

того світу. Тут челядь відтягла молоду жінку від чоловіка і її повезли

додому, Рогозу ж почали катувати, як наказував управитель, а коли він