Адріан Кащенко - ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО

обережно цілує його. Не бачить Демко і любих очей своєї дружини, але

замість того він почуває її всією своєю істотою і міцно стискує її в

своїх обіймах... Коротка літня ніч і небагато часу дала вона для

втіхи... Незчулися закохані, як проспівали вже другі півні і прийшов

час, щоб Демкові від'їздити. - Демко, любий, лишися тут!.. -

прошепотіла Галя, не рознімаючи своїх рук, що обновилися круг шиї

чоловіка, - Скорися! - Як скоритись? Себто стати кріпаком? То се,

Галю, ти ножа встромила мені в серце. Руки молодої жінки безсило

рознялися, а з грудей вибилося тяжке зітхання. Вона не мала сили

сказати чоловікові, що прикажчик все дужче чіпляється до неї, а за те,

що вона не хоче з ним любитися, мордує її найтяжчою роботою. Вона не

наважилася сказати й того, що боїться, аби він силою не примусив її

стеряти свою честь. - Ну, так іди... - сказала вона. - Не гайся!..

Демко перехрестив колиску сина, хапаючись, ще раз поцілував дружину і

зник за дверима, ховаючись у темряві ночі.

IX

Вже тричі Рогоза одвідував Галю; сьогодні він їхав учетверте. Ніч

сим разом була темна й вітряна. Лиман шумів піною від великих хвиль.

Ті хвилі підкидали й били човен, як трісочку, немов силкуючись залити

його й поховати в безодні; проте Демко не звертав на них найменшої

уваги, а нап'явши паруса, розбивав сиві верхи хвиль своїм човном

надвоє. Сьогодні він віз Галі радісну звістку і та звістка виповняла

його душу щастям і рішучістю. До Микитиного Рогу прийшла з Дунаю

звістка про те, що за Бугом, понад лиманами й біля Дунаю, приймають

козаків разом з жінками й дітьми і наділяють всіх землею. Через

тиждень Люлька мав продати у Микитиному останню рибу і на зібрані за

літо гроші купити дуба, щоб тим дубом плисти на Дунай всім товаришам,

взявши й Галю з Миколкою. З сією то радісною звісткою й поспішався

сьогодні Демко до Галі. Приставши до берега і, перебігши садок, він,

як і вперше, підліз до Галиного віконця, пошкрябав по склу і вона йому

одчинила. Зараз після перших радощів побачення Демко розказав Галі про

те, що за другим разом він забере її і повезе на Дунай, де буде їм

вільне й спокійне життя. Галя радісно почала його цілувати, далі ж,

схопившись з ліжка почала виймати з скрині всяке збіжжя. - Що ти, що

ти? - почав Демко її спиняти. - Не зараз їхати, а другим разом! - Ні,

не другим разом, Демку! - говорила Галя пошепки. - Сьогодні нас

бери... зараз! - Та ще ж немає у нас дуба. Ні на чому їхати. -

Байдуже! - говорила Галя, ледве зводячи дух з хвилювання. - Поки

добудете дуба, я якось перебуду з вами у плавні! Далі вона враз

покинула свою роботу, знервовано припала до чоловіка і, тремтячи всім

тілом, почала хутко говорити: - Бери, бери мене, Демку, зараз, бо

несила мені далі змагатися... Я досі тобі не говорила, щоб ще дужче не

рвати тобі душу, тепер же слухай... З тієї доби, як ти втік, до мене

почав залицятись прикажчик. Він перестав було виганяти мене на

панщину, а замість того часто навідувався до нашої хати, заводячи речі

про те, що коли ти мене покинув, так я вільна любитися з іншим, хоч би

й з ним... - А гаспид!.. - прохарчав Демко. - Цить! - затулила Галя

йому рота рукою. - Слухай далі. Коли я на його залицяння просила

становити краще мене на панщину і він побачив, що всі його заходи

даремні, то почав мене страхати, ніби як ти невідомо куди подівся, так

управитель владен звінчати мене з панським кріпаком. Далі він почав

мене мордувати самою найважчою й брудною роботою та до того ще такою,

щоб мені не можна було брати з собою Миколку. Сердешний хлопець,

лишаючись у хаті по півдня без догляду, заходився тут криком і коли б

не ненька, то певно, що нашого Миколки вже не було б на світі... Що я

натерпілася за сі два місяці, що я намучилася душею, то не знаю я вже,

як ще та душа й держиться у моєму тілі і як ще б'ється у грудях серце!

Слухаючи дружину, Рогоза і лютував, і разом плакав, переживаючи душею

те, що переживала без нього Галя. - Коли так, - сказав він нарешті, -

то їдемо зараз! Подружжя похапцем склалося. Демко взяв до рук сонного

Миколку, а Галя взяла клунок з шматтям, і вони відчинили двері, щоб

іти садком до човна…Та не вспів козак ступити однією ногою за поріг,

як дужі руки вхопили його у поперек тіла. Незадоволена унада до Галі

не давала прикажчикові спати, і він вже не одну ніч тинявся попід

вікнами її хати. Тинявся він і сьогодні... і врешті спостеріг, як