В Таль: Незвичайні пригоди бурсаків

– Мейн-ґот!.. Я вже злякався зовсім... Ох, дуже страшно там... сміються дуже в’язні... Так не форштейн... – лопотів німець.

Аж ось прибіг і Борис зі смолоскипом і пістолем.

– Ось ми їх повчимо!.. Знатимуть!.. Нехай не думають, що тут дурні та боягузи! А ви чого вже тут? – запитав управителя.

– Ох, я тікав... не можу там... Я вже вмирав два рази... – одповів той тремтячи.

– Ну, і допомога з вас!.. – сказав досадливо Борис. – Ось я їх почастую. Ану, ти! – гукнув на Григора. – Лізь та гукай, а потім я полізу! Гукай, щоб вони йшли до брами. А коли мовчатимеш, або скажеш, що не слід, то я тебе гукну з оцього! – намірився пістолем.

– Ще встигнеш убити... встигнеш, – говорив спокійно Григор, піднімаючись східцями. А коли став на стіні, то гукнув голосно: – Сюди! Сюди! До головної брами!

Хтось одгукнувся за стіною.

– Злазь! Іди сюди! – гукнув Борис.

– Ти чув?.. Повірили... Усі будуть біля брами! – сказав Григор Борисові, коли зліз згори. Він аж зблід, обличчя в нього наче аж подовшало.

Усі притихли, сподівалися чогось страшного.

Борис, припавши вухом до брами, слухав кілька хвилин, а потім, держачи в руці смолоскипа й пістоль, поліз по східцях угору. Он уже він на стіні і спустив смолоскипа вниз, щоб не видно було з того боку. Перехилився, глянув у той бік стіни і почав прислухатися. За брамою почулося глухе тупотіння ніг на містку. Борис присів біля гармати і підвів угору смолоскип.

– Мейн-ґот! Я ще раз умру!.. – промовив злякано Фрик, і, кинувши долі вила, затулив собі вуха.

Петруня сидів байдуже. А Григор, дивлячись угору й стежачи за рухами Бориса, обмотав себе, наче поясом, ланцюгом і натягнув його, мов струну.

Ось уже смолоскип біля запалу гармати, повинен статися вибух. Але смолоскип чогось тільки зашкварчав і погас. У ту ж мить Григор попустив ланцюжка і раптом шарпнувся, ланцюжок порвався, а він підскочив швидко до брами, нахилився до кошика, витяг ключі і встромив у колодку.

– Що ж це таке? Це він тут щось зробив! – почувся з-за стіни Борисів голос.

– Ой-ой! Дивись! Дивись! – загаласав несамовито Петруня, побачивши Григора біля брами з ключами. Він аж остовпів.

– Коли його вилами! – закричав скажено Борис і націлився звідтіль на Григора з пістоля, але пістоль тільки клацнув і не стрельнув.

А Григор уже одімкнув колодку і тягнув засува, дивлячись на Петруню. Петруня кинувся на нього з вилами, щоб пришпилити його до брами, коли ж Григор одскочив убік, схопив вила, що лежали долі біля Фрика і вдарив ними по вилах Петруні, вибив у нього з рук, і вони впали перебиті, а сам кинувся до брами знов, щоб скинути залізного гачка і одчинити браму.

Усе це зробилося в одну мить, так швидко, що Борис ледве устиг підсипати на поличку пістоля пороху і спуститися вниз. Ось він уже на останньому щаблі, ось він уже стрельнув, а Григор упав долі біля брами, не скинувши гачка.

У ту саму мить Самко, не пам’ятаючи себе, майже не прицілившись, стрельнув з дерева, зі свого пістоля, і Борис, скрикнувши, схопився за руку. А побачивши, що затріщала, одчиняючись, брама, побіг кричучи:

– Микито! Микито! Підпалюй ґнота!

Самко, побачивши крізь щілину напіводчиненої брами дуже плече Маркове, що одчиняв по-своєму браму, вирішив, що вже йому нічого робити на дереві. Він виконав, що йому було казано, – не втручатися до боротьби, аж поки не впав Григор.

Коли Самко, злізши з дуба, біг понад стіною і вже наближався до містка біля брами, – почувся гучний вибух, захилиталася земля й стіни, щось важке вдарило його по голові, і він упав долі, знепритомнівши.

Прочунявся Самко і побачив, що біля нього стояли Дося й Орина. Глянув навкруги й біля себе, аж він у панській кімнаті лежить на канапі, а на другій канапі теж лежить хтось з обмотаною полотном рукою.

– Хто ото? – запитав Досю.

– Григор. Він трохи поранений.

Запитав про Марка, сказали, що він там, надворі. Повеселішав Самко, почувши, що його Марко живий. Попросив пити. Подала йому Дося келих меду. Підвівся, випив, а потім устав з ліжка, так мов нічого йому не було. А ґуля на голові, то дурниця. Хочеться йому знати, що трапилося після того, як він був без пам’яті.

Розповіла Дося, що в ту мить, коли розчинилася брама та вскочили в двір коваль Ярема з озброєними хлопцями, на чорному дворі стався страшний вибух; хтось підпалив порох у склепі, а склеп був поруч з льохом, де сиділи в’язні, і всіх їх придушило муром, окрім одного в’язня. Завалилася від вибуху й церква, навіть стіна двору в одному місці розкололася. Летіла цегла, неначе великий град. Отож, мабуть, і Самка вдарило цеглиною. Петруню убито на смерть, голову пробито.