Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Звенигородка готувала повстання.

Наступного дня прийшла звістка про розгром карального загону німців у Ганджалівці. Повстання перекинулось на Лисянку. На допомогу німцям зі Звенигородки прибув каральний загін кадетів. Але загони отаманів Цвітковського і Туза загнали і кадєтів і німців до лисянського костьолу, де ті відчайдушно оборонялись. Три дні повстанці не могли їх звідти дістати.

На допомогу лисянському гарнізону вийшов загін германців зі Звенигородки, та дійшов він тільки до Хлипнівського лісу. Ліс зустрів німців свинцем.

— …«Звенигородська думка» надрукувала укази Центральної ради, — приніс звістку Марко. — Рада й повітовий начальник ідуть наперекір гетьману.

— …Німці разом з кадетами вирвались з костьолу в Лисянці, пробилися мостом через Тікич! Ідуть на Звенигородку. Зрада! Варта на мосту поснула.

— …Воєначальник Звенигородки приїхав на нараду курінних отаманів в Гусакове й передав повноваження гусаківському сотнику.

Звенигородка вирувала. Озброєні козаки захопили Піски — околиці міста від Хлипнівки. Збройні сотні вийшли з Пединівки, Моринців, Вільшани. Лисянські загони повстанців догнали німців аж під Озірною, й під селом зав’язався жорстокий бій. Німецький гарнізон і загін кадетів вийшли на допомогу німцям зі Звенигородки, й обидва німецькі батальйони почали прориватись назад до міста.

Тютюнник послав Максима до Шполи — до діда Шаповала. Дід вчора під Топільною розбив німців. Сам Юрко збирався нагально мчати до Києва.

— Не хочу нашкодити справі передчасним повстанням! Може, ще не треба цього робити. Може, Центральна рада ще діє. Може, збирає силу! Бо ми вже не маєм сили терпіти!

Ніхто не розумів масштабу подій, які коїлися в Україні. Повстанці хотіли бачити загальну ціль, план дій під всеукраїнським проводом. У той час як гетьманат розцінював напад на кадетів, як злочин!

Максим їхав з козаками черкаським шляхом, як раптом у передмістя Шполи ввійшли німці. Як з'ясувалось пізніше, після поразки під Топільною пошарпані германці знов повернулись до гарнізону — чого ніхто не чекав! Максима й двох його козаків перехопив німецький батальйон. Козаків залишили на гауптвахті в містечку. Рудя, як старшого, арештували й відправили до полку в Черкаси…

Кілька тижнів Максим просидів у підвалі з бандитами і волоцюгами. Одного разу, коли вартовий виводив їх до вітру, Рудь непомітно проскочив до відчиненої комори, а тоді лупанув звідти німця по голові дровинякою, яких в кутку валялось таки чимало. Вартового затягли до комори. Трьом з відчайдухів вдалося втекти. Коли втікали, Рудь попросив рудуватого розбитного хлопчину, який був поруч:

— Почекай. Тебе як звуть?

— Тиміш. Нечай.

— Є ще одна справа, Тимоше. Допоможеш?

— А чом би й ні. Тільки швидше!

Рудь прокрався за клунями до офіцерського будинку. Поруч стояв ще один вартовий. Невеликим круглим каменем хлопці його збили, як кеглю. В руках Тиміш тримав гвинтівку — «маузер» — це він затяг вартового до комори. Максим забіг до веранди, потім до кімнати, на щастя, всередині не було нікого — німці вгамовували людей на центральній площі.

Свою домаху Рудь знайшов у кутку поруч зі зброєю. Підібрав ще й великого пістолета в кобурі, який висів на стільці. Це був офіцерський будиночок, і кирпатий малий унтер, який відібрав у Максима шаблю в корчмі — жив саме тут. Максим його запримітив, коли вартовий виводив їх якось вранці.

Коли вибігали до воріт, Тиміш зупинив Рудя.

— А тепер ти чекай.

Він швидко став на коліно, прицілився. Постріл бахнув гучно, як з гармати. Німці загаласували й забігали в будинку. Максим побачив, як здоровенний червонопикий німчура схопився за зад й гепнувся з високого ганку посеред двору.

— Відстрелив дупу! Це падло мене чоботом в філейну часть копнуло, — вишкірив Тиміш ясну посмішку на брудному обличчі.

— Ну ти й божевільний, — крикнув Максим, стрибаючи під стукіт німецьких куль через двометрового паркана.

— Не божевільніший за тебе! Геніальність і вар'ятство… це два боки однієї суті! — кричав Тиміш, гепаючись на м'які грядки поруч з Максимом.

Городами вони вибралися в заплутані дрібні провулки. Постріли в казармах гриміли ще довго, та, врешті, стріляли вже по всіх Черкасах — повстання, видно, перекинулось і в це місто…

Додому Максим дістався, коли було вже по всьому. Привіз із собою з Черкас п’ятьох зірвиголів, з якими тікали від німців, й головне, нового й відчайдушного побратима Тимоша. До нього в хату Івана Лісовенка на Замості прийшли Марко, Семен Іванченко, Софрон Рябенький, Іван Ремез. Вже в дорозі Рудь наслухався від людей про те, що сталося в Звенигородці.