Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Арештували Левка Шевченка й Тютюнника. Юрко потім розказував:

— Левко Шевченко якраз спав у готелі «Брістоль». То ресторатор Грановський сам лічно прибіг до нього й кричить: «Пане Левко, тікайте, німці! Штаб стоїть прямо навпроти готелю, в початковій школі!» А Левко йому так спокійно каже: «Тільки німці?» — «Так, пане!» — «То ще діждетесь французів! Пришліть до мене слугу, хай принесе цигарок, зробить каву і яєчню з шинкою». Тоді з'їв яєчню, випив кави, поголився і наказав зробити собі манікюр. Вийшов на ганок прямо навпроти німецького штабу і став палити цигарку. Німці як вибіжать, цілий взвод його оточив, як почали стріляти з гвинтівок — і арештували!

— Руські кадети давай кричати, щоб Тютюнника й Шевченка розстріляли, та німці не дали, — мовив Марко. — Люди кажуть заступився сам австрійський намісник на місце гетьмана — Василь Вишиваний.

— … Кажуть, він же австрійський князь Вільгельм фон Габсбург, — розповідав потім про свого спасителя Юрко Тютюнник. — Цей «Василь» добряче знає українську мову, з дитинства марить Україною й навіть готується на королівство! Австріяки з німцями через Вишиваного аж почубились. Бо австрійці хотіли посадити на престол свого гетьмана, щоб посунути Скоропадського. А Вишиваний — австрієць й робить все наперекір німцям. Тож і Левка Шевченка німці побоялись розстріляти, бо той знав Вишиваного. Відвезли до Києва, а там Левко втік з-під варти.

Уже в липні почалися нові селянські виступи. Повстанські загони Звенигородки й Таращі об’єдналися в полки з ескадронами кавалерії і гарматами. Після жорстокого бою під Стеблевом повстанцям довелося відступити, переправившись частинами через Дніпро.

Дійові розпорядження УНР за підписом Симона Петлюри надходили в повіти щотижня. Юрка Тютюнника з-під арешту звільнили, й він очолював таємну місію Директорії. Гетьманська влада Скоропадського все більш підупадала на силі.

Налякана розмірами повстання, розкладена зсередини власними революційними настроями «залізна» німецька армія розвалювалася. Скоро в самій Німеччині також вибухнула революція, тож німці в Україні затрималися ненадовго.

… Мати Романа і дружина Віктора Рудинського народилася в невеличкому селі Марійка, в тому самому, яке заснував старий Максим Маламура. Село, хоч і сховалося в балці неподалік від дороги Одеса — Київ, проте глухим стало від експериментів совєцької, власне — сталінської, епохи. Колись багате і щедре, після численних об'єднань і розділень з сусідніми колгоспами, втратило свої землі, школу, а потім навіть сільраду. Й перетворилось в маленьке українське село — забуте людьми і Богом. Лише в останні бізнесові часи Марійку став підтримувати один визначний український професор — її уродженець. Тепер в селі навіть процвітає ферма для страусів.

Марія народилась середньою із семи дітей баби Стефи. Сім'я злидарювала, пережили голод сорок дев'ятого, їли лободу замість хліба. Баба Стефа на свою зарплатню колгоспниці ледь годувала сімох дітей. Потім підросли старші сини, почали заробляти. Та тільки Марії виповнилось сімнадцять і вона закінчила школу, приїхав з міста двоюрідний дядько і запропонував Стефі забрати Марію в Київ — нянчити дівчинку у заможних київських родичів.

Баба Стефа довго не думала: «Їдь, дочко, хоч ти вирвешся з оцих злиднів. Тож Київ, там тобі буде краще!» І того ж дня Марія в своєму найкращому платтячку, з вузликом в руках сиділа на тряскому возі, що їхав до Жашкова. Сиділа, дивилась на село, що віддалялось — остання від поля їхня хата — і гірко плакала. Так внагле залишилась одна-однісінька, серед чужих людей, на дорозі в велике і страшне місто.

Більше в Марійку не повернулась. Ні, звичайно, приїздила в гості і з Києва, і з Черкас, а потім — зі Звенигородки. Та це вже була не маленька сільська дівчинка. Стала справжньою красунею, вміла придивлятись до «городського» життя і вчитись «цивілізації». Вивчилась на технолога, мала непогану роботу і відрізнялась тією жіночою інстинктивною мудрістю, неначе сама праматір-земля. Всі знайомі Віктора Рудинського вважали, що йому пощастило з дружиною: привітна, весела, завжди розважить гостей бесідою, гарно заспіває, за півгодини приготує смачнючі страви, яких вивчила не один десяток — кращі з усіх сімей, у яких довелося жити — у баби Махнючки борщ, у заможних Засух — вареники з сиром, залиті вершками, у баби Келі — конончуківські ковбасу, холодець, салтисон, рибу, бо дома, в селі не було до того ні вдосталь харчів, ні грошей.