Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Ейхгорн віддав наказ про обов'язковий початок посівної навесні 1918-го. Німці дозволили поміщикам повертатися у власні наділи. Спеціальні земельні комісії організовували повернення хазяйств колишнім власникам і навіть — допомагали підрахувати збитки від революції, повертати розібране майно й стягувати з селян втрати господарів!

Цей наказ підірвав село, як динамітний заряд! Ейхгорн повертав права російським, царським поміщикам — і селяни це розуміли! Почались стихійні повстання. Німці встановлювали режим терору. За замах на життя й майно поміщика, за відмову сіяти поміщицьке поле чи знищене збіжжя селянина чекала смертна кара! Бунтівні села німці обстрілювали з гармат шрапнеллю.

У цей час в уряді вагу мали заможні сили, які й підтримували Скоропадського. До них належали Українська народна громада, Союз земельних власників, українські хлібороби — демократи, кадети. Переважну більшість у першому кабінеті міністрів становили так звані конституційні демократи (КД) — «кадети». Саме вони впливали на рішення про надання російській мові права державної, розпуску демократичних міських і земських рад, скасування 8-годинного робочого дня. Губернськими та повітовими старостами уряд призначав саме кадетів — колишніх поміщиків, діячів та суддів — тому більшу частину чиновницьких посад обіймали росіяни. Вони дуже швидко перестали приховувати свою ворожість до України. Це давало опозиції привід проголосити, що адміністрація Гетьманату прихильна до ідеї «єдіной і нєдєлімой» Росії.

І правда, помітної військової виправки, завжди чепурний й ретельно вдягнений, колишній царський генерал Павло Скоропадський був не чужий російській еліті. Тож не дивно, що незабаром гетьман дозволив проведення в Києві монархічного з ’ їзду й створення в Києві так званого «Русского союза», до яких почали з’їжджатись російські офіцери з усієї колишньої імперії.

Але водночас гетьман щиро проводив і українізацію: на українську мову було перекладено більше п’яти тисяч початкових шкіл, майже двісті гімназій. Скоропадський заснував Українську академію наук та затвердив її перший склад на чолі з академіками Вернадським та Кримським (останній — родом зі Звенигородки). На державній печатці гетьмана поєднані старовинний герб «козак з мушкетом» й тризуб. Прапором Української держави стало синьо-жовте полотнище з золотим тризубом та хрестом у центрі.

В уряді бракувало націоналістів і соціалістів, проте для подолання розрухи гетьман залучив найкращих фахівців і адміністраторів. Скоропадському вдалося створити більш-менш дієздатний державний апарат, ліквідувати безвладдя та навести порядок у державі. Але для цього широко застосовувались репресії, які чинила як українська державна варта, так і німецько-австрійська армія…

Тож 30 квітня 1918 року кияни вранці прокинулись й були дуже здивовані: виявляється, вони знову живуть у монархії…

Березень — червень 1918 р.

Ця нереальна й відірвана від бажань народу політика призвела до початку катастрофи. Чаша терпіння люду переповнилася — всього лиш за недовгі три місяці…

Рано-вранці четвертого червня у двері в хату Максима на вулиці Козацькій, що зразу за яром, загупали кулаками. Рудь скочив на ноги, ледве встиг натягнути свої кавалерійські штани, як в кімнату нагально зайшов гурт військових. Він побачив Семена, Никодима та Хресанта Смоктіїв, Антіна Шкільного й полегшено зітхнув:

— Вриваєтесь, як німчура. Я вже думав — за мною!

— Чого спиш, в Орлах німців побили! Давай, збирай хлопців — і у нас заколотиться. Тютюнник тут.

Як виявилось, один з каральних офіцерських загонів з Лисянки зайшов у село Орли забрати контрибуцію, заодно німці схопили кількох козаків. Терпець орлян луснув. Селяни дістали з-під стріх «трьохлінєйки», які тепер є у кожного доброго хазяїна, по відру патронів, знайшовся й кулемет «льюїс». Напад був швидкий і нещадний, з нападників ніхто живий не лишився. Звістка про повстання того ж дня дійшла до Лисянки, на площі почали збиратися обурені поміщицькими безчинствами люди. Германці розіслали гінців за поміччю в Звенигородку, Шполу й Умань до каральних загонів.

Весь день Максим разом з Семеном, Смоктіями та Шкільним таємно збирав вірних людей. На щастя, Юрка Тютюнника влада перед тим назначила уповноваженим по демобілізації — й він мав доступ до зброї. Повітовий військовий начальник Павловський не став заважати й разом зі штабом виїхав до Одеси — від гріха подалі. За кілька ночей зі складів вивезли майже десять тисяч гвинтівок, кілька десятків кулеметів, сотні тисяч набоїв. А потім зімітували грабіж і підпали.