Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Розлючені через голод селяни били «незаможників», грабували пункти збору зерна — забирали своє! — нападали на продзагони, які навіть у голод продовжували відбирати весь хліб!

Загін Рудя рубав продзагонівців по повітах. В сотні залишилось близько п’ятдесяти бійців. Багато хто загинув ще під час боїв з котовцями, дехто поласився на «амністію». Рудь кілька разів ішов на з’єднання з загонами отаманів Струка і Орлика…

Проте ходити степами ставало все важче. «Красноармєйци» були вже озброєні броньовиками й аеропланами, які врешті й змусили відступити Махна. Залізницями й шляхами — снували більшовицькі армії. Боротьба зовсім перетворювалась на партизанську.

… Крім хутора Бенедикта в рудинців залишилось ще кілька скритних таборів у лісах — в Холодному Яру, Майданівському, Чорному, Губському. Місцезнаходження загону міняли, остерігаючись чекістських агентів. В Холодному Яру умови для підземель непогані — багато грунтів, які добре тримають склепи. Потрібна лише вентиляція, в якій знались холодноярці: селяни споконвік будували погреби і ями. Добрі підземелля ще з Хмельниччини знали й у Суботові — в них можна було завести цілу сотню. Якось там пропав кінний відділ Чучупаки, якого оточили коцурівці, й з’явився аж біля… Мотронинського монастиря. Майже тридцять верст! В тому древньому козацькому ході міг проїхати вершник! Та Чучупака нікому не відкрив свою таємницю.

Повстанці часто брали більшовиків у шаблі. Тож до Холодного Яру ті не дуже й лізли. Якось Рудь приймав участь у знищенні спецзагону «по борьбє с бандітізмом». Більш як 250 досвідчених чекістів з самої петроградської ЧеКа зайшли до лісу, й… ні один з них не повернувся. Щезли. Зате люди казали, що з тих пір у гайдамаків з’явилось кілька сотень добротних й на той час дуже модних «шкірянок». Їх ще довго потім носили повстанці.

Однак прийшов час й гайдамакам закопуватись у землю. В Холодному Яру рудинці зробили собі резиденцію в лесі: ще в часи Уварова Софрон знайшов у ярах не знану ніким велику печеру. Поряд у схилі вирубали ще одну — для коней, з’єднали між собою ходами, для підтримки стелі поставили стовпи з соснових колод. Землю на конях вивезли подалі, а з підземелля вивели чотири запасні виходи під землею — два з «хати», в різні боки схилу, й два — зі «стайні», з позиціями для стрілу. Й виводили ці ходи не прямо до яру — а далеченько від сховку. В стінах ходів зробили виямки для смолоскипів, пробили вентиляційні шахти. Побачити печеру можна було, лише спустившись зовсім близько до яру — через тернові хащі. А виходили до хащі на конях — через струмочок, який відразу замивав слід до сховку.

Закінчили роботу за тиждень. Біля стін виклали височенькі землянки, долівку й стіни вимостили сухим зрізом. Збудували глиняну піч з плитою, дим вивели в чагарі, щоб не було видко нізвідки. Дров у лісі багато. Жити можна!

Червень 1923 р.

— …То Микола Зав’ярний, псевдо: Чикита. Чекістський стукач! Був осавулом у Черкасах. Завгороднього, Дениса Гупала, Залізняка — він продав. Це до його хати, іуди, заводив усіх Завірюха. То Чикита сказав, що Гулого-Гуленка зустрів у Чорному лісі й записку наче від нього привіз для Лавріна. А Гулий у той час уже був у ЧеКа в арешті… І ще там був цей, Іван Андрєєв. Люди біля тієї хати впізнали.

— Лазар?

— Вони не знають. Кажуть — Андрєєв, зі Сміли.

— Лазар, падло. Він! Швидко візьміть Зав’ярного, допитайте і… Нехай не вмирає легко. Хай буде усім наука… Тиміш — за старшого! Я з хлопцями до Холодного Яру — може, хтось залишився!

— Кажи, Лазар був з вами? — вкотре питав Нечай Зав’ярного.

— Какой Лазар?

— Андреєв зі Сміли — це Лазар?

— Нє знаю нікакого Андрєєва.

— Покотило, скажи йому…

— В хаті на вулиці Грецькій, будинок на розі. Тебе поселили.

—І что?

— А те, що люди тебе там бачили. Там, де Завгороднього пов'язали й Компанійця, Гупала, Залізняка, — всіх продав. У твоїй хаті! І Лазар там був!

— Лазар — це Андреєв? Питаю востаннє!

— Я не знаю нікакого Андрєєва.

— …На палю зрадника, — тихо мовив Тиміш Нечай.

— На какую палю? — не повірив собі Зав’ярний. — Нє-а, нє биваєт паль, ви что, очамрелі тут, что лі? Двадцатий вєк на дворє! А-а-а-а!

Гайдамаки схопили Миколу під білі руки, поволокли на галяву. Сокирою обточили чотириметрову молоду липу з дитячу руку завтовшки, роздовбали між старим корінням яму вглиб на сажень. Свирид кинув моток міцної мотузки. Доточили лезом кінець липи до гостроти олівця, змастили півпалі милом. Осавул кричав, мов навіжений. Козаки зупинились і подивились на Тимоша. Приготування закінчено. Зі слів наказу минуло ледь півгодини. В повітрі зависла мовчанка: мо’ пожартував Нечай?