Валентин Чемерис - Рогнеда

На риболовлі я (теж був колись, як ще здоров’я мав, затятим рибалкою, дні і ночі якого минали на озерах та ріках) й познайомився з Васьком. Але зацікавив мене цей незвичайний чоловік не так рибальськими успіхами, про які тільки й говорили у Вишгороді (а там усі затяті рибалки!), а своїми творами – він був художником від Бога. Та ще він заінтригував мене своєю мрією написати картину «Князь Володимир зустрічає у Вишгороді, на березі Дніпра княгиню Рогнеду із сином».

– А при чім тут Вишгород і Володимир? – не второпав я з першого разу.

– А при тім, – гаряче озвався Васько (про що б він не говорив, завжди запалювався, такий уже був чоловік невгамовний), – що Вишгород у ті далекі часи Київської Русі був на шляху із варяг у греки. Новгород, Смоленськ, Любеч, Вишгород, а потім вже й Київ. Мимо Вишгорода тоді з Балтійського моря, через Новгород пливли купецькі лодії під вітрилами, прямуючи до Києва стольного. І далі до Руського моря, до Візантії чи й до ромеїв. Деякі лодії зупинялися в гавані Вишгорода, такелаж лагодили, дещо з товарів продавали на місцевому ринку, щоби на звільнене місце на лодії підкупити товару в Києві.

– На той час, – розповідав далі Васько все так само захоплено-збуджено, – це 981 рік, Володимир, до того новгородський князь, перемігши у герці брата свого Ярополка, вже з рік як був господарем Києва, а отже, й Київської Русі. А Рогніда, одна з його жінок, силоміць захоплена ним у Полоцьку, все ще залишалася з сином у Новгороді. Володимиру спершу було не до неї – обживався на новому місці, – а коли сяк-так облаштувався, наказав Добрині відіслати її до нього в стольний град Русі. Добриня й відіслав її з купецьким караваном до Києва, до Володимира, шляхом із варяг у греки. Володимир так знудьгувався за Рогнедою, що не став чекати її в Києві, а примчав з дружинниками до Вишгорода, у якому він і до того не раз бував, – зустрічати Рогнеду з сином, княжну полоцьку, яку він вже вирішив зробити ще й княгинею київською…

– І зустрів?

– Аякже, – очі його засвітилися. – Радість яка була! Князь Володимир тоді – рідкісний випадок – поводився не як князь, а як звичайна, проста людина, як чоловік і батько, радів, зустрівши жону свою і синка свого. Хвилювався, зустрічаючи Рогнеду…

– Пане Василю, ви щойно намалювали просто-таки ідеалістичну картину. Володимир же, як писав Нестор, був пожадливий до жінок. Йому все одно яка, аби – жінка. Їх у нього було – тільки офіційних – сім. Не рахуючи 800 наложниць – що, правда, сумнівно.

– І все ж він був щасливий саме з Рогнедою. Зверніть на це увагу, з Рогнедою.

– Яка йому народила найбільше дітей?

– Ага. Чотирьох синів і двох – за іншими даними, навіть трьох – дочок. То виходить, що князь її таки любив. А що мав кілька жінок, то… Князь, аби його поважали і вважали родючим, мусив мати кількох жінок і багато дітлашні. Особливо синів.

– Але ж князь Володимир, захопивши Полоцьк…

– Буцімто зґвалтував Рогнеду? Та ще й на очах у її батьків. Я щось, зізнаюся, мало в це вірю. Плітки історичні. А якщо й було щось подібне, то… Було і за водою спливло. Рогнеда йому все простила і кохала його – хай і по-своєму, але кохала.

– Але ж Рогнеда хотіла його…

– Ножем штрикнути сонного? Було. Але то – з горя, із жіночих ревнощів, а вони – жіночі ревнощі – бувають страшними. Сталося це тоді, як Володимир хрестився сам і Русь хрестив. І як істинний християнин мав жити лише з однією, тож шість інших жон, придбаних ще за язичництва, розпустив. Він вибрав Анну, як уже мовилося, з політичних мотивів – треба було тісніше єднатися з християнською Візантією. А Рогнеда була певна, що жити він лишиться з нею, а тут… От вона у гніві та ревнощах і хотіла було вбити зрадливця.

Але повернемось до 981 року, коли Рогнеда з сином припливла до Вишгорода, прямуючи до Києва, до нього, любчика свого… Як заплющу очі, чи навпаки, широко їх розплющу, так і бачу, як по хисткому трапу спускається на берег Рогнеда з синочком. Бачу, як Володимир з нетерпіння, бо вона дуже повільно спускалася, кинувся взутим у воду, забрів чи не по пояс, підхопив сина Ізяслава на руки. А Рогнеда, засміявшись, зістрибнула з трапу, і вони побрели до берега. Ось цю сцену я й хочу відобразити на полотні. Виходять вони до берега бродом, він із сином на руках, вона поклавши йому голівку на плече, а позад них ціла вервечка лодій на Дніпрі – зсередини його й до берега. Купецький караван, що йшов із варяг у греки…