Валентин Чемерис - Рогнеда

За Ярослава було покінчено з печенізькими ордами. Року 1036-го печеніги обступили Київ, Ярослав дав їм вирішальну битву. Нестор писав: «Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали, куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають невідомо де, до нинішнього дня».

Звідтоді печеніги назавжди відкотилися від руського порубіжжя і більше на Русь не нападали.

«Коли спробувати уявою історика відтворити неповторний образ Києва часів Ярослава Мудрого, то перед нами постане величне місто з прекрасними будовами: пишними княжими палацами, просторими боярськими хоромами, чепурними будинками городян, над якими височіли розкішні храми – Десятинна церква, Софійський собор, монастирі Георгія та Ірини, церква Василя та ін. Стольний град Русі був оточений велетенськими укріпленнями, у яких було прорізано кілька вражаючих уяву воріт: Золоті з церквою Богородиці на вершечку, а також Софійські, Лядські, Печерські. Слава Києва тієї пори лунала не лише на Русі, а й на Заході. Знаменитий германський хроніст XI ст. Адам Бременський назвав Київ окрасою Русі й навіть суперником самого Константинополя» ( М. Ф. Котляр . Історія України в особах. Давньоруська держава).

Правління Ярослава Мудрого вже в наші дні буде визнано за один з найблискучіших періодів в історії Київської Русі. «Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження Давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, – пишуть автори праці «100 найвідоміших українців» (Київ, 2002) – метою Ольги і Володимира – прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці.

Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов’янських народів протягом усіх наступних століть.

За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи».

(Про те, як син Володимира і Рогнеди Ярослав на прізвисько Кульгавий, ставши Мудрим, виводив Русь з-поміж передових держав Європи, – наступний роман автора. Друга частина дилогії про славні часи Київської Русі.)

Наприкінці 1240 року дикі орди хана Батия, захопивши Київ, зруйнують Десятинну церкву, під руїнами якої назавжди залишаться багато киян, останніх захисників стольного граду Русі. Починаючи з XVII століття, вестимуться розкопки на руїнах Десятинної – впродовж століть і століть. Біля неї розкопають руїни княжих палаців та жител бояр, ремісничі майстерні, численні поховання IX–X століть.

Перші розкопки руїн храму були проведені у 1635–1636 роках за ініціативою митрополита Петра Могили, який і збудував над південно-західним краєм прадавнього храму невелику церковку Різдва Пресвятої Богородиці – як пам’ять про втрачену святиню. І виставив в ній одну з давніх ікон з образом святого Миколая, що її, за легендою, привіз Володимир з Корсуня.

Ось тоді під час розкопок були знайдені саркофаги, що, на думку Петра Могили, належали князеві Володимиру і його жоні Анні. Незрозуміло тільки, чому з поховання було взято один лише череп князя, що був перепохований в церкві Спаса на Берестовому. Згодом череп перенесуть до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Всі інші останки були поховані в Софійському соборі. (За іншими даними, «десь зариті».) У своєму заповіті Петро Могила обіцяв тисячу злотих на відновлення святині.

Десятинну церкву так досі й не відновили. І навряд чи вона вже коли відродиться. На її місці зберігся лише церковний фундамент.

У XIII столітті під час розкопок на місці Десятинної церкви було виявлено мармурове віко від саркофагів – одне й друге. З написами грецькою мовою. І різними різьбленими прикрасами. Будівельники, які там працювали, збили ці прикраси для виготовлення фарб, а самі кришки знов закопали в землю, навіть не позначивши місця на плані.

Історик Карамзін наголосив, що це – останні дані про саркофаги Анни та Володимира. На той час це було так. Але в кінці 30-х років, коли знову проводили розкопки на місці Десятинної церкви, під підлогою був знайдений сховок з осколками біломармурових покришок. Тоді ж було встановлено, що раніше їх прикрашали хрести і барельєфи, схожі на ті, що прикрашають саркофаг Ярослава Мудрого.