Валентин Чемерис - Рогнеда

Ярослав був не першим з Рюриковичів, хто виступив проти батька. Першим вийшов з покори і повстав проти батька у 1012 році небіж Святополк, який правив у Турові. Володимир упорався з ним легко і швидко – Святополка було ув’язнено. І на тому заколот його й скінчився. Володимир навіть особливої уваги на той інцидент не звернув – можливо, тому, що Святополк був нерідним та ще й нелюбим сином. Придушив Володимир змію розбрату в самому зародку і забув про нього. Але коли подібне лучилося з Ярославом і його улюбленець виступив від імені новгородських бояр проти нього, а отже, й проти єдності Київської Русі (Новгород після Києва – друге місто), Володимир зліг. Серце як пройнялося болем, так і не відпустило до самої його кончини. І пішов Володимир на той світ з образою на Ярослава, якого так любив і якому віщував славну долю на князівській стезі.

І Чорнобог Русі ожив – разом із своїми темними силами зла й неправди.

І миттєво на Русь прийшла міжусобиця – хоча вона ніколи Русі й не залишала, лише гамувалась на якийсь час, – почалася кривава боротьба між нащадками Володимира за владу.

Правда, якийсь час Ярослав не відав про смерть князя і не бажав йому загибелі, тож посилено готувався до відсічі київському війську, на той випадок, якщо воно з’явиться під стінами Новгорода. Тим часом найняті ним варяги безчинствували в місті – мало йому однієї напасті!

Ось як розповідає про те Нестор:

«Новгородці повстали й перебили варягів… І розгнівався Ярослав, і пішов до села Ракомо, сів там у дворі й послав до новгородців мовити (себто Ярослав, боячись бунту новгородців, своєчасно взяв ноги в руки й утік далеко за місто, зупинившись в якомусь селі. – В.Ч. ): «Мені вже їх (варягів) не воскресити». І призвав до себе кращих мужів, котрі перебили варягів, і, обманувши їх, перебив їх також»…

Становище його було вкрай скрутним: він залишився без кращих своїх сил – варязьких воїнів і, крім усього, ще й став супротивником своїх підданих – новгородців. До Новгорода не смів, принаймні поки що, й потикатися. Ось тоді до нього й дійшла вістка про наглу смерть батька в далекому Києві.

Ярослав спішно повертається до Новгорода – навіть ризикуючи своєю особистою свободою, спішно збирає віче і просить у новгородців вибачення. Новгородці пішли назустріч і так йому заявили: «Хоча, княже, й посічені брати наші, можемо за тебе боротися!».

І вони дали Ярославу військо.

І почалася боротьба Ярослава – часом і кривава – з братами за владу.

Під час міжусобиці були вбиті сини Володимира княжичі Борис та Гліб.

За ними настала черга Святослава. Як записав Нестор, «Святополк же окаянний і злий убив Святослава… І став думати: «Коли переб’ю всіх братів своїх, буду один володіти Руською землею».

Святополк, за повідомленням літопису, за рік 1018 – умовив свого тестя, польського короля, виступити проти Ярослава, який на той час вже було посів великокнязівське крісло. Ярослав виступив назустріч нападникам і зустрів їх на Західному Бузі. Але йому в тій битві не пощастило, він зазнав поразки і з невеликим загоном дружинників утік до Новгорода.

Святополк з польським військом увійшов до Києва.

Ярославу виповнилося приблизно десь сорок років, і він, усе зваживши, вирішив почати заново боротьбу за верховну владу, за батьків престол.

В останні місяці 1018 року все склалося ніби на користь Ярослава. Принаймні Святополк Окаянний полаявся з тестем, Болеслав зі своїм військом подався до Польщі. Ярослав вирішив з цього скористатися, швидко зібрав у Новгороді достатню силу і взимку 1018–1019 року, як повідомив Нестор, «пішов на Святополка, і втік Святополк до печенігів». По весні 1019 року, зібравши орду печенігів, Окаянний востаннє напав на Київ.

Нестор:

«Ярослав зібрав силу воїнів і пішов йому назустріч. На сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного, рубились і сходились тричі, так що низинами текла кров. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг». «Ярослав же, – урочисто підсумував свою розповідь Нестор, – сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий».

І буде врочисто записано до літописів:

«Ярослав же сів у Києві на столі отчім».

Русь була розорена чотирирічною братовбивчою війною між нащадками Володимира. До всього ж Київ зазнав лиха від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярослав відбудував країну і Київ у першу чергу, зміцнив західні рубежі країни, відвоював у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, відбив агресивних ятвязьких князьків.