Валентин Чемерис - Рогнеда

Християнство зародилося в Єгипті в Александрії і звідти поширилось по країні. Це була перша переміна віри в одній країні для одного і того ж народу. Другою став іслам, більш пізня релігія. З’явившись у VII столітті, іслам зробив Єгипет політичним і релігійним центром у мусульманському світі. При Анварі Садаті іслам здобув статус офіційної державної релігії, а шаріат став основним джерелом прав. На суспільство він більше впливав, аніж християнство. Каїр славиться великою кількістю мечетей і по праву йменується «містом 1000 мінаретів».

І навпаки: перехід з ісламу в християнство карається тюрмою – аж до смертної кари. Крім християнства (його сповідують до 15 відсотків єгиптян) та ісламу (90 відсотків), існує ще й невеликий прошарок християн-коптів, які мають свою церкву – Коптську православну.

Була у Стародавньому Єгипті і стародавня (давньоєгипетська) мова – знамениті ієрогліфи, якщо говорити спрощено. Вона існувала з IV тисячоліття до н. е. до V ст. вже нашої ери. У III ст. на основі єгипетської мови сформувалася коптська мова, що її з приходом арабів до Країни пірамід змінила арабська, вона й стала для більшості єгиптян рідною.

І ось результат: Єгипет за тисячоліття свого існування поміняв три релігії, щораз приймаючи нову: стародавня віра, християнство, іслам.

І три мови поміняв за цей-таки час: давньоєгипетська – коптська – арабська. Сьогодні колишня Країна фараонів та пірамід вже йменується як Арабська Республіка Єгипет.

Подібних прикладів зміни однієї релігії іншою (переважно язичництва на християнство) можна наводити ще і ще. Тож Київська Русь тут не є ані винятком якимось, ані унікумом, що стару віру поміняла на нову, язичництво з прадідівськими богами, яким тисячу літ поклонялися, на нову, заморську. І Русь (і ми сьогоднішні) від цього тільки виграли, вийшовши з дрімучих лісів, відмежувавшись від волхвів та старих богів, прямуючи до Європи, себто стали тими, кими нам і належало бути – європейцями. Але поміняти стару віру на нову, старих богів – на одного бога – було ой як непросто…

Але іншого виходу, як хрестити Русь, у Володимира не було. Та й час уже було виводити Русь із віковічних лісів – вона того була варта.

Повернувшись із Криму християнином, князь наказав будувати дерев’яні церкви по тих місцях, де раніше стояли кумири ідолів.

Нестор, «Повість врем’яних літ»:

«І коли прийшов, повелів звергнути всіх кумирів: одних порубати, а других попалити. Перуна ж повелів прив’язати коневі до хвоста і волочити з гори Боричевим узвозом на Ручай, а дванадцять мужів приставив бити його жезлами. І робили це не тому, що дерево може відчувати, а для наруги над бісами, що спокушали цим образом людей, – хай прийме відплату від людей. Великий єси, Господи, і дивні діла твої! Вчора був шанований людьми, а сьогодні зневажений. І коли тягли Перуна Ручаєм до Дніпра, оплакували його невірнії люди, бо ще не прийняли хрещення. І, притягнувши, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир [до нього людей], кажучи: «Якщо де пристане, то відпихайте його від берега, аж доки не пройде пороги, тоді залишите його». Вони ж виконали, як було звелено. І коли пустили Перуна, і пройшов він через пороги, викинув його вітер на рінь, що й до сьогодні називається Перунова рінь. Після цього Володимир послав своїх посланців по всьому городу сказати: «Якщо завтра хто-небудь не буде на річці: чи багатий, чи вбогий, чи жебрак, а чи раб, – той буде ворог мій». І почувши це, люди йшли з радістю, раділи і говорили: «Якби це не було добре, не прийняли б цього князь і бояри». Ранком [наступного дня] зійшов Володимир із царициними і корсунськими попами до Дніпра, і зійшлось людей без ліку: і ввійшли всі в воду, і стояли у ній по шию, а другі до грудей, малі біля берега, інші тримали дітей на руках, дорослі бродили, а попи ж стояли і творили молитву. І було видно радість велику на небі і на землі: стільки душ врятованих! А диявол стогнав, приказуючи: «О горе мені! Прогнаний я звідси! Тут думав мати житло, бо не було тут учення апостольського, не знали тут Бога, і радів я із служіння тих, що служили мені. А тепер я переможений невігласом, а не апостолами і мучениками, і вже більше не буду царствувати в цих землях».

Охрещені ж люди розійшлися по домівках своїх. Володимир був радий, що пізнав Бога сам і люди його, подивився на небо і сказав: «Боже великий, що сотворив небо і землю! Зглянься на нових людей своїх, дай же їм, Господи, пізнати тебе, істинного Бога, як пізнали тебе країни християнські, і утверди в них віру правильну і неухильну. Поможи мені, Господи, проти супротивного ворога, надіюся на тебе і на твою силу в перемозі над його підступами». І, сказавши це, повелів будувати церкви і ставити їх на місцях, де стояли ідоли».