Валентин Чемерис - Рогнеда

Протягом більш як десяти років спеціальна експедиція Інституту археології АН України вивчала «змієві вали» Середнього Подніпров’я і дійшла висновку, що вони створювались з кінця X і до початку ХII століття. Більшість із них збудував Володимир, решту – його син Ярослав Мудрий. Разом з цілою низкою міст-фортець, вони надійно захищали руську землю і головне – руських людей від грабіжницьких наскоків печенігів, що повторювалися чи не щороку.

Ось як пише «Повість врем’яних літ» за рік 992:

«Прийшли печеніги тим боком (Дніпра. – В.Ч. ) від Сули; Володимир же виступив проти них і зустрів на Трубежі, коло броду, де нині Переяслав, і став Володимир на цьому боці, а печеніги на тому, і не зважувались наші перейти на той бік, а ті на цей бік…»

Боротися з печенізькою навалою було не просто, боротьба вимагала великих жертв, адже печеніги мали кількаразову численну перевагу над русичами. Вони не вміли працювати і не хотіли працювати щодня – рутинна справа. Для них головними були війна, ловіння людей, захоплення багатств. Вони були краще озброєні від руських ратників, основна частина яких складалася із сяк-так споряджених селян та ремісників з народного ополчення. Тож князеві не просто було зважитись на відкриту битву, ще і ще зважував він шанси на перемогу – ворог був надто сильний і страшний. Сприяло те, що й печеніги не квапилися до відкритого бою – дуже бо їм заважали «змієві вали» та фортеці між ними, штурмувати які вони не вміли. Урешті-решт, вирішили провести поєдинок між руським та печенізьким богатирями. Який з них переможе, та сторона й візьме гору.

Хоч це дещо й схоже на фольклорний переказ, але Нестор описує справжній випадок і не вірити йому немає підстав. Та й у середньовічні часи перед початком побоїща часто влаштовували поєдинок кращих воїнів обох військ. Так і знаменита Куликовська битва почалася двобоєм між руським витязем Пересвєтом і татарським – Челубеєм.

В руському таборі спішно шукали бійця, який би згодився стати на герць із печенізьким богатирем. До Володимира підійшов один старий ратник:

– Князю, з чотирма синами я вийшов у похід, а найменший лишився дома; з дитинства ніхто не завалив його; коли я один раз дорікнув йому під час роботи – він м’яв кожу, то син так розгнівався, що подер кожу на шматки.

Князь, почувши це, зрадів і швидко послав по нього. І привели його до князя. Син ратника сказав:

– Князю, не знаю, чи можу з ним мірятись. Випробуйте мене: чи нема тут великого й сильного вола?

І знайшли сильного вола, і він наказав його роздражнити; і поклали гаряче залізо на нього, і побіг віл повз нього, і вхопив він вола рукою за бік, і вирвав шкуру з м’ясом, скільки захопила рука.

І сказав йому Володимир:

– Можеш з ним боротись.

На другий день прийшли печеніги і почали гукати:

– Чи нема вояків? Наш готовий до бою.

Володимир наказав тієї ночі воякам озброїтись. Вислали печеніги свого вояка, і був він дуже великий і страшний. І виступив боєць Володимира. І поглянувши на нього, печеніг розсміявся, бо був той середнього росту.

Хлопець, якого назвали Кожум’якою, отримавши благословення великого князя і підбадьорений усім військом русичів, вийшов на поєдинок з печенігом. Він, як пише Нестор, «удавив печеніжина руками до смерті. Й кинув його на землю. Пролунав крик і побігли печеніги, і гналися за ними руські, побиваючи їх, і прогнали їх. Володимир же зрадів і заклав місто біля броду того і нарік його Переяславом, бо перейняв славу отрок той…» [24] Переяслав-Хмельницький (до 1943 р. – Переяслав) – місто обласного підпорядкування Київської області. Розташований на річці Трубіж. Уперше згадується в літописних джерелах, як місто Переяслав. За князювання Володимира Святославича став основним опорним пунктом Київської Русі у її боротьбі проти печенігів.

Але це був лише один бій, а їх Русі довелося витримати десятки – печеніги були надто сильними й жорстокими, та Володимир як тоді, так і в інші роки перемагав їх, рятуючи від розорення Руську землю, а люд Руський – від загибелі чи полону.

Повернувся тоді князь, року 992-го з перемогою і славою на Русь, у стольний град Київ, до варязької принцеси Анни.

Повернувся, а жона крик здійняла: «Я вважала, що я в тебе одна-єдина, а в тебе… У тебе аж, – із жахом вигукувала, – аж шість жон, крім мене! І всі шість уважають тебе тільки своїм… Особливо та, Рогніда! Тільки й галасує. Ти її і більш нічий. А я не буду жити з мужем, в якого, крім мене, ще шість дружин є. Або я одна в тебе буду, або я повертаюся додому, у Візантію!»