Валентин Чемерис - Рогнеда

Принцесі Анні тоді виповнилося 25 років. Вона вважалася найвродливішою нареченою свого часу у всьому тодішньому світі, а в християнському – в першу чергу.

(Анна була голубоокою, світловолосою, хоч і невисокого зросту, але мала красиву поставу. Сучасники називали її Руфою, себто золотавою, або ще рудою. Подібний колір волосся в жінок тоді був у моді і сприймався, як напрочуд звабливий.)

З юних літ вона була праведною християнкою й символом цнотливості при тодішньому розпусному візантійському дворі, де цнотливість та порядність не дуже цінувалися. Десять років поспіль вона, будучи принцесою на виданні, відмовляла кожному, хто просив її руки. Правда, останнє слово в таких відмовах все ж було не за нею, а за її монархами-братами. В їхніх руках вона була своєрідною іграшкою. Монархи знали, що поріднитися з ними за допомогою сестри мріє чи не кожен європейський владика. Тож брати й маніпулювали сестрою, бувало, що всім обіцяли видати Анну, а потім або забували про свої обіцянки, або видавали таким претендентам на руку принцеси могутньої Візантії якусь іншу Анну, як буцімто «справжню» свою сестру. І ніхто з обдурених потім не наважувався заявляти претензії могутнім імператорам.

Ніхто, крім Володимира.

Отож імператори Візантії віддали сестру, щоби врятувати місто і взагалі не псувати стосунків з Київською Руссю. Порфирогенитну дочку імператора Романа II, єдину сестру імператорів Василя II і Костянтина VIII, яка була народжена у так званому Порфирі – особливому приміщенні константинопольського палацу, де з’являлися на світ лише діти правлячих імператорів. Це її руки домагався для свого сина, майбутнього імператора Оттона II, імператор Священної Римської імперії Оттон I в 967 році, і отримав відмову, а тут… За якогось князя русів віддали: на, забирай, тільки поверни нам Херсонес і більше нашу імперію не чіпай!

Принцеса Анна гірко плакала. Була ображена на братиків, які нею відкупилися. І ще й від того, що вона, істинна християнка православного віросповідання, мала йти за язичника. Але принцеса була вельми розумною і знала: шлюб її має дипломатичний характер, тож готувалася до весілля з язичником, як до жертвоприношення.

Та й брати не звернули аніякої уваги на її плачі, тож і згоди йти за Володимира у неї теж не питали, а видали наказ: якомога швидше все підготувати для весілля Анни з Володимиром.

За вісім днів усе й було підготовлене, і на дев’ятий три галери «Дванадцять апостолів», «Феодосій Великий» та «Переможець Рамійський» – були готові залишити порт Константинополя. На кораблі спішно повантажили різні коштовні дарунки: стародавні грецькі ікони, мощі святих, золоті кубки і навіть царську корону для вінчання.

В історії збереглися глухі згадки про золоті кубки, грецькі ікони та мощі святих, що тоді для християн-візантійців були найдорогішим скарбом.

Але найбільше повантажили амфор із вином – улюбленим напоєм князя русів. Була в нього така слабкість – любив вино, особливо добре вино, тому й християнство вибрав, а не, наприклад, мусульманство, яке, хоч і дозволяє по кілька жінок мати, та навзамін забороняє питіє…

Галери пливли на весілля неспішно, подорож розтягнулася на добрий місяць, і Анна мала чимало часу, аби ще і ще оплакати свою долю.

До Херсонеса залишалося всього лише кілька миль. Аж несподівано налетів шквал, і одна галера опинилася на дні Чорного моря – разом з екіпажем та скарбами.

Візантійські кораблі того часу були не зовсім надійними для плавання морями. Це були торгові вітрильні галери, для Чорного моря вони виявилися ненадійними і недосконалими. Галери розкачувалися і не дуже добре трималися на високій морській хвилі. Тому галера й пішла на дно. Десь вона лежить на глибині 139 метрів і досі…

Щоби її знайти, потрібні наукові експедиції. Буцімто українські вчені з цього приводу вже якось зверталися за допомогою до американських підводних археологів, у яких є сучасне наукове судно для таких робіт з відповідним підводним обладнанням, що може знайти на дні моря прадавній корабель. Але чим закінчилися ті перемовини – поживемо – дізнаємось.

Спершу Анна, коли затонула галера, навіть пошкодувала, що вона не була на ній – лежала б оце на дні і не знала б такої наруги. Щоправда, нині в історії поширилася гуляти байка (а може – билиця?): на затонулій галері в амфорах було отруєне вино. Для Володимира і його гостей. Буцімто візантійці так забагли відомстити віроломному князеві русів, який захопив у них Херсонес, ще й сестру забрав. Очевидно, Анна не була посвячена в задум братів, бо як християнка такого варварства не схвалила б. Але брати-імператори навіть готові були пожертвувати рідною сестрою. Та доля розпорядилася інакше: галера з отруєним вином пішла на дно морське, і візантійцям не вдалося перетворити весілля на свято смерті – слава Господу!