Валентин Чемерис - Рогнеда

Слава Богу, що хоч Анна, царівна візантійська, тоді благополучно дісталася Криму, а вже там і Володимир, який нетерпляче її очікував біля берегів Тавриди древньої…

І ось нарешті Херсонес, де Анна й вирішила принести себе в жертву, вийшовши заміж за язичника. «Наверну його до християнства», – утішала себе, але ще мало вірила у свою задумку.

На березі Анну зустрічали князь Володимир і веселий тлум людей.

Заради такої урочистої події князь був вбраний в золоте княже одягання і з короною на голові. Анна сподобалась йому з першого погляду.

«Дивно, – відповість йому Анна, як він зізнається їй про це, – але й ти мені теж сподобався з першого разу! Ба, ти навіть вразив мене. Я рада, що саме ти зажадав моєї руки!»

Принцеса простягла маленьку ручку, князь теж подав їй свою, і принцеса під схвально-радісні вигуки натовпу на берег її зведе Володимир.

Князь похрестився, їх повінчали в кафедральному соборі.

Потім було весілля, здіймалися золоті кубки з вином. Але не з візантійським, що залишилося на дні Чорного моря разом із галерою, а з грецьким, що його в Херсонес привезли на весілля князя й принцеси купці.

Володимир не зводив з красуні-візантійки захоплених очей і все шепотів їй: «Не бійся мене, красуне, я вже не язичник. Я вже християнин, як і ти. А прийнявши нового бога, я буду тобі достойним мужем, зваблива моя візантійко».

Після весілля, все ще захмелілий і до безміру щасливий князь повернув візантійцям захоплений ним Херсонес і велів збиратися додому, до стольного свого граду. Разом з принцесою, яка стала його жоною і великою княгинею Київською Анною Романівною Візантійською – попереду їх чекатимуть 23 роки спільного життя. З часом Володимира так полюблять на Русі, що називатимуть князем Красне Сонечко. А він задоволено посміхатиметься у вуса і казатиме:

– Красне Сонечко не я, красне сонечко для мене – це княгиня моя Анна. З нею мені жити і сонячно, і красно…

Руські літописи Анну йменували не княгинею, а царицею, зберігаючи за нею достоїнство члена імператорської сім’ї.

Серед численних жінок Володимира Святославича візантійська принцеса Анна Романівна була найзнатнішою за родом своїм і видатною жінкою – за освітою та вихованням. І річ не тільки в тому, що вона належала до роду візантійських імператорів, колись могутніх владик світу, а була просто незвичайною жінкою. Поріднитися з нею і з її братами прагнули всі королі, і князь Володимир тут не виняток. Він був представником однієї з наймолодших династій, яка ще не зовсім відійшла від варварства, але вже намагалася влитися в єдину європейську сім’ю за допомогою християнізації своєї країни. І в цьому візантійська принцеса Анна, як уже згадувалось, стане дієвою помічницею Великого князя Київського, допоможе йому звершити те, що не вдалося княгині Ользі, – похрестити Русь. Це теж було важливим для Володимира, коли він, посватавшись до Анни, вирішив поріднитися з християнською Візантією. Анна у всьому перевершувала Володимира, адже вона народилася і виросла в культурній столиці всієї Європи й Малої Азії Константинополі. До всього ж, вона і багато поколінь її предків були християнами, а Володимир – язичником. На думку М. М. Карамзіна, Анні довелося здійснити подвиг в ім’я своєї батьківщини і взяти на себе місію просвітительки «заблудлих язичників». Вона була знаряддям небесної благодаті, яка вивела Русь із тьми ідолопоклонства.

Інший історик, С. Соловйов, теж високо оцінював роль Анни Романівни, вважаючи, що вона давала важливі поради чоловіку, зокрема й під час укладання ним Уставу – своєрідного зведення законів.

Історія знає не один приклад переходу певної країни в нову віру, коли стара, прадідівська, богам якої століттями й тисячоліттями так затято поклонялися, відміталася як непотріб чи щось таке, що вже віджило, а нова, з новими богами, приймалася як істина і щонайсправжнісінька.

І вся країна, всі її мешканці гуртом, а ішли в нову віру, нову релігію, сприймаючи чужого, вчора ще невідомого бога, як істинного.

І траплялося, що в одній і тій же країні не раз і навіть не двічі за тисячоліття змінювали релігію, приймаючи кожного разу іншу. Як-то кажуть, для всезагального користування… І – нічого.

Приклад – Єгипет.

У Стародавньому Єгипті за свою багатотисячолітню історію давньоєгипетська релігія пройшла через різні етапи розвитку: від Древнього, Середнього і Нового царств до пізнього і греко-римського періоду. У Давньому Єгипті існувала подоба однієї спільної релігії, а також було велике різноманіття місцевих культів і культиків, присвячених окремим божествам. Чи не тому єгипетська релігія розглядається як політеїстична? Християнство, яке змінило єгипетську релігію, характеризувало її, як різновид язичництва.