Валентин Чемерис - Сини змієногої богині

Іхтіоз – захворювання, яке характеризується ороговілою шкірою, що нагадує луску риби. Такі люди мають потяг до води, часто живуть в річках чи в морях. То, можливо, легендарна істота Еа і була людиною, яка тяжко хворіла на іхтіоз – принаймні тут криється коріння легенди про вчителя шумерів загадкового Еа…

Але це передання, а вони відомі у всіх народів, а ось в реальності геніальні шумери, почавши створювати свою національну інтелігенцію (астрономи, лікарі, землеміри та інші вчені), не встигли створити саму націю і поплатилися врешті-решт самозникненням. Бо в цьому відношенні народи помиляються, як і мінери, лише один раз…

Загубилися фінікійці, котрі подарували людству алфавіт – від фінікійських літер бере свій початок латинський алфавіт і слов’янське письмо. Але їхня національна інтелігенція (якщо вона була національною) почала соромитися свого походження і масово переходила на грецьку мову (панівну!), до цього додалися змішані шлюби, від яких народжувалися діти-перекинчики. Вони переходили на все грецьке, цураючись свого, фінікійського, як хутірського… Як меншовартісного. І – досягли. Того, чого, може, й не хотіли, – зникли як народ.

Зникли інки.

У слов’янських землях у VII столітті пішли в небуття обри. («Погибоша, аки обри» – приказка навіть була на Русі ранній).

На півдні України були й загули печеніги, половці.

В сивій імлі небуття розчинилися кіммерійці, сармати, алани, готи, гуни… (Боже мій, скільки їх, зниклих! Навічно! А як привільно вони кочували в безмежних степах зі своїми стадами, отарами, табунами, з кибитками, у яких їхали їхні сім’ї, дружини й діти, а самі вони – чоловіки ж бо, воїни! – хвацько мчали на швидких, як вітер, конях, і степи тоді були безмежними, і сонце сяяло, і трави щедро родили і життя здавалося вічним, як ще раніше молодість.)

Зникли і скіфи…

Бо всі вони, через ті чи ті історичні причини, так і не зуміли стати націями. Для нас, нині сущих, – урок! Жаль тільки, що історія, як доведено, ніколи і нікого, і нічому не вчить…

Отож і виявляється, що не тільки окремо взята людина, а й цілі народи й народності, не кажучи вже про племена (узагальнюючи: окремі культури), за останні тисячоліття живуть і розвиваються за тими самими законами, що їм підлягають окремі індивідууми: вони народжуються, переживають свою молодість, зрілість, старість і, зрештою, помирають, вичерпавши відведений (ким???) їм вік. Такі життєві цикли притаманні і цивілізаціям, ось тільки відведений їм життєвий вік, що його виділяють на життя кожній культурі (культура народжується, коли пробуджується її Душа і вмирає, коли Душа вичерпує себе, самореалізувавшись до кінця), вчені визначають по-різному. Наприклад, історіософ Освальд Шпенґлер у своїй двотомній праці «Присмерк Європи», 1918–1922 рр., виділяє тисячу років, а Л. Гумільов трохи більше – 1200-річний життєвий цикл етносу, так звана пасіонарність. Інші виділяють для життя цивілізації щедріше – 3000–3500 років, і цьому законові підлягають навіть світові цивілізації. За А. Тойнбі (багатотомне «Дослідження історії», видане протягом 1934–1937 років і в 1954 році), при всіх зовнішніх ознаках величі і блиску цивілізації на стадії світової держави, вона є її бабиним літом, що віщує близький, швидкий занепад і смерть суспільства. Світова держава створюється панівною меншістю внаслідок її неспроможності побороти внутрішній розкол суспільства і керувати ним органічно, без насильства. Всі ці внутрішні негаразди за кількасот років руйнують світову державу, з якою вмирає і цивілізація. Заключним акордом в її існуванні є навала зовнішнього пролетаріату (варварських племен) на руїни світової держави. Варвари, за А. Тойнбі, виконують роль стерв’ятників на тілі мертвої цивілізації. Нерідко, успадкувавши її надбання (перш за все її світову релігію), вони започатковують нову, похідну від попередньої дочірню цивілізацію. Тойнбі вважає, що в наш час продовжують існувати шість цивілізацій: західнохристиянська, православноруська, китайська, японо-корейська, індійська та ісламська. П’ять останніх проминули фазу своїх світових держав і знаходяться в стадії згасання.

Це світові цивілізації, а що вже говорити про окремі нації, народи й народності. Вони можуть мати (і деякі з них вже мають) надмогильний камінь з двома датами: рік народження такий-то, рік смерті – такий-то… На мові енциклопедій та довідкової літератури це звучить так:

«Скіфи – загальна назва племен…, що жили у VII ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е. у Північному Причорномор’ї…»