Валентин Чемерис - Сини змієногої богині

Монгольські хани – завойовники, які володіли величезними багатствами, вважали, що для перемоги і утвердження себе у світі на віки і тисячоліття досить лише мати хорошу зброю, лютих воїнів, непереможну армію – і світ, як кажуть, в кишені.

Все було й у скіфів: хороша зброя – найкраща на ті часи! – люті воїни, які не знали страху смерті, непереможне загалом військо, але це не зарадило, їхня Скіфія зникла, забравши і їх самих.

Зникли й автори доктрини, хани і їхня татаро-монгольська імперія, звана ще Золотою Ордою. Всього лише через кілька десятиліть їхня імперія затріщала по швах: знать була розбещена багатством, окремі князі боролися за містечкові суверенітети (власне, улусові), бідняки жили в злиднях, надголодь. Кращі пастівники збідніли, а робітників, здатних щодня й щодня трудитися у поті чола свого, стало мало – імперія монголів розпалася. А що говорити про скіфів, які всього лише спромоглися створити не досить злютоване політичне об’єднання, хоч і гадали попервах: досить зброї, лютих воїнів, численну армію і – перемога.

Перемога була, але – тимчасова, потім – піррова…

І народу – цілого народу! – немає. Був і щез від малого до старого. Разом з неписаною своєю історією, разом з піснями (ми вже ніколи-ніколи не почуємо, як вони – весільні й поминальні, ліричні й тужливі – колись звучали), з горем своїм і радощами своїми, з любов’ю і побратимством, з душами і серцями, з кров’ю і розумом, зі сміхом і печаллю, жорстокістю і добротою, з богами своїми (а які були всемогутні!) і героями (а які були славетні, переповнені звагою!), з легендами, переданнями, сказаннями, з міфами своїми й дитинними казками, з билицями й небилицями, з мріями й сподіванками на майбутнє, якого у них на початку нашої ери вже не виявилося. А скільки у них не народилося дітей, онуків, правнуків, скільки не вимовлено слів любові!.. [5]

То хто ж, всемогутній і жорстокий, забрав майбутнє в цілого народу? Боги чи люди? Чи обставини-причини? Чи злий фатум? Доля? Чи щастя-талану їм не стачило? А недолі виявилось забагато… Усе забрали з собою скіфи на той світ, нам же лишивши в цьому світі лише куці перекази-передання про себе та руїни поселень, та ще велетенські, вражаючі могили своїх славних предків, яких вони шанували й оберігали над усе. Назвемо їх, бо вони залишилися вічними пам’ятниками зниклої Скіфії на теренах нинішньої України: Актаський могильник, Босівське городище, Більське городище, Жаботинські кургани і поселення, Журавські кургани, Гайсанова Могила, Бердянський курган, Золота Балка, Золотий курган, Кам’янське городище, Краснокутський курган, Куль-Оба, Ак-Мечетський курган, Мамай-Гора, Неаполь Скіфський, городище Караван, Мелітопольський курган, Немирівське городище, Огуз, Олександропільський курган, Олександрівка, Пастирське городище, Передерієва могила, Оксютинецькі кургани, Реп’яхувата Могила, Рижанівка, кургани Солоха, Широкий, Старша Могила, Товста Могила, Темір-Гора, Чмирева могила, Чабанцева могила, Вітова могила, Чортомлик… Мова йде лише про пам’ятки скіфської культури на території нашої Батьківщини, тоді ж як, наприклад, лише на Північному Кавказі й Прикубанні, на рівнинах Ставропольщини, Кабарди, Північної Осетії, Чечні та Інгушетії – а ще ж Закавказзя, Близький Схід – зафіксовано близько 50 скіфських поховань VII–VI ст. до н. е., більшість з яких відзначається значними розмірами та багатством начиння…

На території Північного Причорномор’я виявлено біля 200 скіфських поховань у Нижньому Подніпров’ї та Східному Криму, – всіх і не перелічиш. Та ще писемні свідчення античних авторів, східних… Та ще декілька слів з їхньої мови, низка власних імен і неймовірно багаті скарби їхніх могил, що сухо звуться даними археології.

За Геродотом, своїми прабатьками скіфи вважали Геракла (грецького героя) і напівдіву-напівзмію, що жила в лісистій місцевості Гілеї – в заплавах Нижнього Дніпра. Себто Єхидну, як греки навзагал називали напівжінок-напівзмій… Отже, з материнського боку скіфи своє походження пов’язували з Подніпров’ям (про це далі). І хоч сучасне населення України і не вважається прямими потомками скіфів у біологічному (хоча в біологічному – чому б і ні? Кров їхня у нас, українців, все ж таки є. Має бути. А гени… Гени у нас є навіть від неандертальців, не кажучи вже про кроманьйонців) і в мовному відношеннях, але скіфська історія є однією з найяскравіших сторінок і нашої загальної історії, як скіфська культура є часткою і нашого культурного спадку…