Валентин Чемерис - Трагедія гетьмана Мазепи

Чому? Та хоча б тому, добродії українці, братове і панове, товариші-козаки, що більше нам служити нікому. Як і любити.

В чім і розписуюсь: Валентин Чемерис,

Рік 2014-й від Різдва Христового,

Місто Київ, Україна

Т. Г. Шевченко.

 Про ту «грешную деву», якій у Полтаві, за словами Пушкіна, буцімто немає рівних… При всій повазі й навіть любові до Мотрони Кочубей автор мусить не погодитись з Олександром Сергійовичем: Полтава здавна славилась красунями. І тоді, і тепер. Бо найкращі дівчата в Україні – полтавки. Такий це незвичний край! І це кажу вам я, полтавець з діда-прадіда.

 Існує й інша, архіоригінальна (хоча в принципі й життєва, адже в житті все трапляється) точка зору: Мотря була… дочкою Мазепи, бо за її матір’ю він – був гріх – упадав у молодості. А відтак… Ні, ні, не будемо далі фантазувати. Але це мовби пояснює, чому Любов Кочубей була так рішуче налаштована проти шлюбу гетьмана з її дочкою…

 Недарма ж Грицько Квітка-Основ’яненко для своєї повісті – правда, це станеться пізніше, – відьму з Конотопа взяв. Так і книжку свою назвав: «Конотопська відьма».

 Польським королем Стефаном Баторієм воно не могло бути засноване: по-перше, воно б тоді звалося Баторієм, а по-друге, на час заснування міста короля Стефана Баторія вже не було серед живих. А посмертно давати чиєсь ім’я місту тоді не було прийнято – новий король на це б не погодився. Поселення виникло значно раніше, ніж королювання Стефана Баторія (роки його життя – 1533–1586). Назва походить від прізвища Батура (великий батіг, так, очевидно, звався перший осадник у тих краях, козак Батура).

 Лен – 1) у Західній Європі за феодалізму земельне володіння (рідше якесь інше джерело прибутків), яке васал одержував від сеньйора при умові виконання військової служби. З XII століття передавалося у спадок. 2) Податок, який збирався з ленного помістя.

 «За 12 літ з початку мого гетьманства, – писав І. Мазепа в одному із своїх листів, – я зробив 12 літніх і 10 зимових походів».

 Можна згадати російського Кочубея Віктора Павловича – це державний діяч, граф, князь, віце-канцлер, міністр внутрішніх справ, голова держради і комітету міністрів (1768–1834).

  «Трістан та Ізольда» – пам’ятка західноєвропейської літератури середніх віків. Походження – кельтське. В основі сюжету – трагічне кохання дружини короля Марка Ізольди до його племінника Трістана. Вперше оброблена французькими поетами у ХІІ столітті. Відомі пізніші англійські, італійські, іспанські, сербські версії. На сюжет роману створено поеми кількох поетів, у тому числі й Лесі Українки – «Ізольда Білорука». Німецькою роман про Трістана та Ізольду переклав у ХІІІ столітті Готфрід Страсбурзький.

 Сейм – ліва притока Десни (басейн Дніпра). За часів Київської Русі мала назву Семь, адже витікала з семи окремих джерел.

 Популярний нині вислів «Не питай, по кому б’є дзвін, він б’є й по тобі», – належить англійському поету Джону Донну (1572–1631).

 Був ще такий жанр літератури XVIII – початку XIX століття – епістола, послання у формі листів.

 «Заплечных дел мастер» – це кат (або майстер голови стинати), який під час своєї роботи в основному знаходився за спиною жертви, частково тому, що спина була основним «об’єктом роботи», а частково, щоб жертва не бачила його обличчя. Серед цих майстрів були справжні профі і могли лише з допомогою «быча» домогтися від жертви, що завгодно. Ось таких умільців і називали «майстрами голови стинати», а згодом стали так називати всіх катів.

 Літургія (від грец. – громадська повинність; служіння) – головне із християнських богослужінь, що в тій чи тій формі практикується у всіх християнських віросповіданнях. Під час літургії здійснюється «таїнство причащання» хлібом і вином – це «тіло і кров Ісуса Христа». Відома з II століття як «обідня» у православ’ї, «меса» в католицизмі та лютеранстві.

 «Історія русів» за майже двохсотлітній період свого існування була опублікована тричі: вперше малим тиражем російською мовою у 1846 році в Москві, вдруге 1956 року в Нью-Йорку і втретє накладом у 200 000 примірників у Києві у 1991 році (переклад українською І. Драча). Свого часу вона таємно поширювалася в списках, за неї – щоб лише прочитати – платили чималі гроші. «Історією русів» користувалися Тарас Шевченко при написанні багатьох своїх патріотичних творів, а також О. Пушкін («Полтава»), М. Гоголь («Тарас Бульба») та багато інших письменників, істориків, політичних діячів. «Історія русів» – твір Георгія Кониського, архієпископа білоруського – твір історичний і політичний, реалістичний і легендарно-романтичний. Це, як його образно названо, дзвін, що б’є на сполох, заклик українців до єдності, це, як визнано усіма, історично справедливий погляд на наше минуле.