Валентин Чемерис - Трагедія гетьмана Мазепи

А далі свідчення істориків про те, що шведи справді заривали в українську землю не тільки гроші, але й зброю, свідчать документи тих років. Хоча б такі: у 1706 році під час походу на Волинь «король свейський, будучи в Дубно, услышал о приходе московских войск, так скоро затревожась, что все тяжести бросил: и двадцять осмь пушек медных… в Дубно в землю зарыл, о которых накрепко под смертию запретил сказывать…»

Так же було заборонено – «под смертию сказывать» – і про заховані скарби біля села Варви.

Але заборонити – заборонили, ось тільки що важить сьогодні та заборона. Можна шукати скарби, їх і шукають – ось уже яке століття, – шукають, шукають і все марно.

Все, як кажуть, ще попереду. Тим більше скарбошукачі і в наш час не перевелися…

Отож скарби є.

І вони наше найбільше сьогодні багатство.

А найдорожчий скарб гетьмана – це його життя, віддане на вівтар України.

Він боровся і загинув за незалежну Україну. Вона сьогодні наш найбільший – і Мазепин теж – скарб.

Без мазепинського повстання, як справедливо зазначають автори книги «Усі гетьмани України», яке, мов дзвін, сколихнуло буття гетьманської України, дуже важко уявити собі рух за її волю. Воно мусить стати безцінним уроком для тих політиків, які мають дбати про долю народу, долю нашої держави.

Про безсмертя та високість справи гетьмана І. Мазепи свідчить і той факт, що в наступні століття «мазепинцями» часто називали національно свідомих українців, які жертвували життям за волю Батьківщини.

Його і сьогодні немеркнуча поезія – це теж наш великий скарб і багатство наше вікове. Кочубей, пишучи доноса на гетьмана Мазепу, власною рукою переписав гетьманову «Думу» і відіслав її до Петербурга Петрові І – як доказ, що Іван Мазепа, пишучи такі поезії, задумав вибороти незалежну Україну.

Ще один скарб Івана Мазепи, цієї незвичайної людини – це його і сьогодні немеркнуча любов до юної Мотрі Кочубеївни, не любов, а – диво незбагненне. Таїна і сьогодні не розгадана. Таїна, що ніколи-ніколи не буде розгадана. Бо яка ж це таїна, якщо її розгадають.

Тож і через десятиліття, і через століття лунає і лунатиме тихий і все проникливий голос любові:

«Моя сердечне коханая!

…я, поки жив буду, тебе сердечне любити і зичити всего добра не перестану, на злость моїм і твоїм ворогам».

А житиме він завжди – теж на злість ворогам. Житиме завжди, покіль Україна житиме. А вона теж завжди житиме!

А тому, як великий гетьман нам заповідав: треба служити Україні.