Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Битву на Лисоні почали москалі, як одну з бойових акцій загальної Брусіловської офензиви. Метою російського командyвання було опанувати узгір'я між річками Ценівкою і Золотою Липою, сфорсувати Золоту Липу і зайняти Бережани.

Бої почалися ввечорі 2 вересня 1916 р., наступом 113-ої пішої дивізії під командою ген.-ляйтенанта Тимченка. В склад цієї дивізії водили полки: 449-ий, 450-ий Зміївський, 451-ий Пирятинський і 452-ий. [115] [113 Іван Кожушко. На Стрипі і Ценівці – з «другого боку». «Свобода», Джерзі Ситі, 12 жовтня 1954, ч. 196. Австрійських становищ боронили 35-ий полк (золочівський) і 310-ий полк мадярських гонведів. Ворог прорвав лінію і розгромлені полки відступили на великому відтинку лисонського узгір'я до запасних окопів, а деякі – ще дальше.

Ще того ж самого вечора вислано на Лисоню з полку УСС, що стояв, як запас дивізії, в Посухові, дві сотні І куреня: 1-шу пор. Р.Сушка і 2-гу пор. А.Мельника. Сотня Сушка вже вночі почала бій в лісі, що лежить на полудне від верха 399. Серед змагань за запасні окопи сотню розбито, і її більшість з командантом сотні попала в полон.

Вранці 3 вересня рушила до протинаступу сотня Мельника, піднявшись із повздовжного окопу, в якому простояла цілу ніч, як запас. Неначе на площі вправ розвинулася розстрільна та рванула скорим кроком під гору в напрямі лісу на Лисоні. Там ішли вже тяжкі змагання із наступаючими московськими силами. Коли сотня пройшла не більш кількадесяти кроків, загриміло багато батерій російської артилерії. Над головами наступаючих рвалась безліч шрапнелів, а гранати попадали в саму розстрільну. Гук експльозій, лоскіт шрапнелів, свист куль, курява, дим, крик ранених, мішались зі словами команди. Багато вбитих і ранених осталось на місці. Проріджена розстрільна таки наблизилась до лісу. Московські частини, які прорвалися на полудне від лісу та сходили вже надолину із зайнятого хребта горбовини, відкрили по сотні скорострільний вогонь. Рівночасно дались чути з долини скоростріли хор. Черника, уставлені на залізничому шляху, які прецизним вогнем понад голови сотні стримували московські лави, що стали показуватись на верху хребта Лисоні. Сотня добігла до лісу, оставивши за собою більш третини свойого стану – вбитими й раненими. Про цей момент наступу сотні Мельника на лисонський ліс, пише коротко стрілецький літописець в той спосіб: «Під градом шрапнелевих куль клалися стрільці як скошені квіти; хто не впав, ішов далі витривало». [116] [114] Василь Дзіковський. «Коло Потутор», Відень 1917, стор.12.

За сотнею Мельника рушила до протинаступу 3-тя сотня, чот. В.Кучабського, в напрямі південної частини лісу, для скріплення правого крила сотні Мельника. Про її наступ пише стрілецький історик: «І ця сотня виконала зразково своє завдання. Сильний вогонь з чола і зправа приковує наступ групи Кучабського на якийсь час до поземелля. Втрати УСС, здається, осьось зломлять їх стійкість. У повітрі наче важиться питання, що візьме верх: жах перед масою смертоносного заліза й олова, чи вояцька амбіція і бажання рятувати честь Легіону? А все ж розстрільна йде вперед і поволі доходить теж до лісу». [117] [115] О.Думін. Цит. твір, стор.182.

Тим часом у лісі розгорівся завзятий бій за останні оборонні становища, втрата яких відкривала вільний шлях в долину Золотої Липи. В цю критичну хвилину переважаючим московським силам заступили дорогу УССтрільці, які стали рішальною силою оборони Лисоні. Обі сотні в кривавих змаганнях стримували безперервний напір ворога, та рукопашним боєм відсунули його назад. Йшла гостра боротьба за кожну п'ядь лісу. Завзятий опір стрінула сотня Мельника з північної сторони, де в густім, частинно сосновім лісі находились більші московські сили. Серед завзятого бою на багнети і ручні гранати, наступ сотні заломався. Однако ж напір ворожої лави спинено. Було багато вбитих і ранених. Ранений поручник А.Мельник дістався до ворожого полону. Ранені команданти чот: 2-ої Семен Безпалко і 3-ої Остап Коберський. Із сотні остала невелика горстка людей. Рівночасно боролась у південній частині лісу сотня Кучабського, яка завзято відбивала з двох сторін спрямовані удари москалів. За одну годину сотня втратила більше, ніж половину своїх людей вбитими, раненими і полоненими. В полон попав поручник В.Кучабський, ранений хор. М.Мінчак. Останки обох сотень зібрали довкруги себе недобитки інших полків і відбивали ворога, а також самі переходили в наступ і в той спосіб здержали дальший прорив фронту.