Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

На «Веселу» дійшла з кінцем травня несподівана вістка про смерть Івана Франка. З глибоким болем і сумом усвідомило собі УССтрілецтво велику втрату людини, що все своє життя працювада над тим, щоб із рабів зробити наш народ паном-господарем у своїй хаті. УСС, стоячи на фронті з крісом в руці проти ворога України – Московщини, були вірні своєму великому вчителеві, бо пішли за його наукою, щоб «полягти та здобути Рідному Краєві славу, волю і честь». На похорон, що відбувся у Львові дня 31 травня, виїхала з фронту делегація Українських Січових Стрільців. Як другий промовець над могилою попрощав Івана Франка іменем Українського Січового Війська сотник Зенон Носковський. Від УСС зложено на могилу срібний вінок.

В червні і липні панував на фронті ХХV корпусу, в склад якого входили становища на «Веселій», спокій. В тім часі розпочало командування російської армії під проводом ген. Брусілова загальну офензиву в двох напрямах: Луцька і Бродів і на полудні в напрямі Станиславова і Чернівців. В обох напрямах розбив Брусілов австрійські війська та протягом двох місяців безнастанних боїв загнався глибоко в терен Волині, Гадичини й Буковини. Весь той час фронт ХХV корпусу не рухався. Внаслідок глибоких вломів, що їх зробила російська армія наліво і направо, ХХV-му корпусові грозив обхід крил, і тому наказано йому й іншим частинам Південної Армії відійти з-над Стрипи на лінію Завалів-Золота Липа-Ценівка.

11 серпня ввечорі УСС з жалем покинули свої становища над Стрипою, над будовою і укріпленням яких вони сильно напрацювалися. На другий день опівночі вони прибули до Потутор. Полк дістав наказ зайняти становища на горбах по правому березі річки Ценівки, означені як верхи 399, 327 і 348. Найвищою точкою тих горбів є верх Лисоня, через те всю систему горбів називають Лисонею. Австрійське командування, хоч сподівалося заздалегідь відстyпу з-над Стрипи, не тільки не подбало про приготування хоч найпримітивніших окопів, але навіть не зазначило лінії нових становищ. Полк УСС почав копати стрілецькі рови. Терен був кам'яний і дуже тяжко приходилось поглиблювати рови, навіть при помочі джаганів.

Коло полудня 14 серпня зайняв ворог протилежні горби та сильно обстрілював стрілецькі становища. Пізно ввечорі москалі пішли в наступ, здобули становища сусіднього австрійського куреня і пішли в обхід І куреня УСС та зайшли на його зади. Одна сотня якраз копала стрілецькі рови і буда заскочена при праці. Тяжке положення рятували два скоростріли хор. Ф.Черника, заслонюючи загрожене крило куреня та здержуючи наступаючі лави москалів. Частина куреня вирвалась з окруження. Москалі обійшли ззаду становища скорострілів. В рукопашнім бою згинула майже вся обслуга скорострілів. В міжчасі сформувався знову І курінь до бою і рушив до протинаступу з двома австрійськими сотнями. Москалів відкинули та відзискали втрачені становища. Згинув тоді чот. І.Каратницький.

Пишемо ширше про цей незначний бойовий інцидент, що тривав загалом тільки дві-три години тому, що його використали вороги УСС-ів при вищих австрійських командах, щоб кинути на них новий наклеп бойової і політичної ненадійности, а навіть обвинувачували УССтрілецтво у зраді. Вину за повищий прорив приписано УСС. Справа ця була предметом розгляду польового суду. Підсудних стрільців звільнив суд як невинних, а оборонець чот. д-р Суховерський усю вину за хвилевий пролом фронту звернув в сторону команди дивізії, яка не подбала в час про вибудування придатних до оборони окопів. Та не зважаючи на регабілітацію суду, по вищих командах дальше продовжувались Ворожі настрої супроти УСС. Завинив в тій справі багато командант полку УСС А.Варивода, який замість взяти своїх людей в оборону та боронити чести УСС, публічно жалував, що зв'язав свою кар'єру з Легіоном УСС. Крім цього, корпусна команда наказала реорганізувати полк. З обох куренів створено тільки один бойовий – І-ий, а ІІ-ий мав бути робітничим. Командантом І-го куреня став сот. Лисняк, а ІІ-го сот. Горук. Змінено також деяких старшин у сотнях.

Ці події викликали поганий настрій серед УСС. Почуття незаслуженої зневаги зродило психічну реакцію, що виявилася з одного боку в ненависті до відомих ворогів УСС, а з другого боку в стихійному бажанні всього УССтрілецтва доказати при найближчій нагоді свою бойову вартість наперекір усім ворогам та піднести в публічній опінії зневажену вояцьку честь УССтрільця.

І ця нагода надійшла скорше, ніж УСС сподівались. У криваву дводенну битву на Лисоні в днях від 2-го до 4-го вересня пішли вони з девізою: УССтрільці будуть битись за свою стрілецьку честь та добру славу українського імени!