Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Коли в самому лісі прорив фронту був тимчасово стриманий, то дальше напівдень з горбів 327 і 348, посувались бойові лави москалів на долину, прорвавши вже і запасні становища. Довго стримувала їх чота скорострілів під командою хор. Кліща. Але коли більшість обслуги скорострілів поранено або вбито, і коли геройською смертю згинув хор. Кліщ, що до останнього моменту на відкритому полі обстрілював ворожі лави, тоді вже без перешкоди рушили москалі в долину, до яру.

Назустріч ворогові вийшла з яру 4-та сотня сот. О.Будзиновського, яка розвинувшись у бойову лінію, на чолі зі старшинами і підстаршинами, з розмахом рушила вперед під гору, звідки сходили в долину ворожі лави. З погордою смерти йшли стрільці до наступу. Не лягали на землю до, стрілу, як їх вчили в вишколі, а прямо зі стоячої позиції, щоб краще бачити ворога, стріляли по ворожих лавах. Після завзятого і кривавого бою полягли всі команданти чот – хор. Юліян Соколовський, поцілений в серце, хор. Іван Максимишин та пхор. Б.Романишин, оба смертельно ранені в чоло, – та половина підстаршин (м. інш. Мальований, Алексевич і інші), і багато стрільців. Кількадесят було ранених. Москалі зійшли аж до яру і тут полонили команду І-го куреня, сот. О.Лисняка, і частину сотні Будзиновського.

В тій дуже загрозливій ситуації штаб дивізії кинув до бою на Лисоню свій останній запас – ІІ-ий курінь УСС, що після подій з 14 серпня закваліфікований був як «робітничий». Командант куреня, сот. Горук, перед відмаршем до бою, як оповідає Василь Дахнівський в своїх спогадах про сот. С.Горука, промовив до своїх стрільців: «Ми йдемо, щоб умерти. Вірю, що сповните свій обов'язок супроти України й віддасьте незаслужений поличник. З Богом!». [118] [116] От. Горук мав на думці тяжку зневагу австрійської команди, кинену УССтрільцям після бою 14 серпня. Курінь вийшов із Посухова по 9-ій год. перед пол. та широчезною розстрільною рушив в загрожений відтинок фронту, верх 348.

В склад ІІ-го куреня входили сотні: 5-та сот. Романа Дудинського, 6-та пор. 3енона Носковського і 7 –ма пор. Осипа Яримовича.

По дорозі до місця пролому, одна чота 5-ої сотні під проводом хор. Євгена Ясеницького рішучим ударом в ярі розбила ворожі відділи і звільнила полонену команду І-го куреня та частину сотні Будзиновського. В дальшому наступі відсунув курінь переважаючі московські сили назад, на хребет горбів та зайняв запасові становища. Один фрагмент із дальших боїв ІІ-го куреня так змальовує стрілецький історик: «Частина 6-ої сотні наступала з північного заходу на горбок 348. Але до вершка їй дійти не поталанило; ворог присипав її таким лютим вогнем, що стрілецька розстрільна не могла виконати ніякого успішного руху. На здобутому просторі відділ закріпився в силі півтора чоти під командою хор. Ярослава Кузьмича. Незабаром москалі повели на цю жменьку ряд лютих протинаступів, знищили її і знову затріюмфували на цілім горбі 348. Але аж тоді, коли вилетів кріс із мертвих рук останньому його оборонцеві. Разом зі своїм до божевілля хоробрим відділом наклав тоді головою і хор. Кузьмич». [119] [117] О.Думін. Цит. твір. ст. 186.

Після повторних наступів, які не вдалися, ІІ курінь зайняв запасові становища на західньому склоні горбів. Курінь мав значні втрати у вбитих і ранених. Ранені були також два команданти сотень, сот. Дудинський і пор. Яримович.

Уся описана вище бойова акція полку УСС тривала до полудня 3 вересня.

Коли на лівому крилі стрілецького фронту прорвались москалі в лісі, тоді надійшла в під могу І-ому куріневі технічна сотня УСС під командою чот. д-ра І.Сіяка та скорострільна чота хор. Ф.Черника, які відперли тут ворога.

Пополудні бої припинилися. Москалі, які мали до полудня великі невдачі та криваві втрати, не продовжували того дня наступів. Ворожі сторони приготовлялись до нових боїв.

Передовою російською частиною, що проломила фронт на Лисоні та несла в дні 3 вересня головний тягар боїв в лісі і на узбіччях лисонських горбів, був 451-ий Пирятинський полк, в якого склад входили старі, вишколені вояки, що брали участь у здобутті Перемишля. Полк цей виступив до бою в повній силі – 4000 багнетів. Командував ним полковник Шестаковський. Коли під вечір прийшла із 450-го 3міївського полку зміна для здесяткованого в цілоденних боях Пирятинського полку – згаданий полковник, знаючи про те, що його полк бився з полком УСС, – так заявив старшині, що прийшов з своїми частинами на зміну: «Проти вас сєчевиє стрєлкі, хорошо мерзавци бються, не зєвайтє!» Наліво від полків 113-ої дивізії, приблизно від верха 348 до Потутор, стояв Карський полк, ІІІ-го Кавказького корпусу. [120] [118] Іван Кожушко. Цит; спогад.