Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

На жаль, не легко прийшлось здійснити ці бажання. Австрійська військова влада не йшла їм на руку. Свою національну окремішність УСС означали аж до осени 1916 р. жовто-синьою трояндою з лівого боку шапки. Від весни 1915 р. носили старшини УСС при шаблях золоті, а підстаршини при багнетах, жовті привіски, перетикані синіми нитками. На привісках був нашитий з одного боку, національний герб – лев, а з другого букви УСС. Також старшинські і підстаршинські зірки нашивали від 1916 р. не на австрійський спосіб, а – рядом. В другій половині 1916 р. заведено найосновнішу зміну в зовнішньому вигляді УССтрілецтва, а саме, шапку-мазепинку, зовсім подібну по формі до шапки передвоєнних Січових Стрільців, на якій був уміщений спереду щитик з національним гербом. Таку шапку загально носила українська молодь після війни, як традиційний символ українських визвольних змагань. В тому ж часі замість синіх вилог на комір і введено синьо-жовтий поперечний пасок. Вкінці, на весну 1917 р. за проєктом Пресової Кватири в полі, змінено також стрілецький однострій, надаючи йому оригінальний вигляд.

В 1917 р. придбало УССтрілецтво прекрасний символ своєї самостійницької ідеї та бойової готовости – власний прапор. Виконаний заходами українського жіноцтва у Львові дуже солідно з синього шовку, зображував по одному боці Архистратига Михайла (герб Києва) з мечем, готовим до удару, в одній руці, і зі щитом, на якому лев (герб Галицької України), – у другій. Довкруги розміщено листя і грозна червоної калини. Так зображено на прапорі УССтрільців їх основну ідею соборности України. (Новітній герб соборної української держави, тризуб Володимира, встановила Українська Центральна Рада щойно два роки пізніше). По другому боці стрілецького прапору, вигаптовано золотом на малиновому колі, в дубовому вінці – символі стрілецької слави – букви У.С.С. Дня 28 жовтня 1917 р. посвятив його в осідку Вишколу УСС, Розвадові, митроополит Андрій Шептицький.

Так отже з весною 1917 р. оформивсь остаточно зовнішній самобутній вигляд УССтрілецтва. Воно робило все те ступнево й самочинно, без попереднього дозволу австрійської військової влади, яка уже пост фактум затверджувала формально деякі заведені зміни. В той спосіб УССтрілецтво скидало з себе всі зовнішні признаки займанницького війська, після того, коли воно у своїх серцях та у своїй душі вже давно пірвало усякі зв'язки з австрійщиною.

Крім зовнішньої форми, рішальною признакою національного характеру Легіону УСС було вживання тільки української мови, як урядової і службової. Усе наказництво та назовництво велося тільки українською мовою. Причинилось це до значного розвитку української військової термінології. Українська мова наказів була гордістю УССтрільців. Підстаршини німецької армії, що були інструкторами в Вишколі УСС в Розвадові, мусіли навчитись української мови наказів, щоб вести підстаршинський курс або давати муштрові накази. Сталось це після пасивної резистенції стрільців, які не схотіли виконувати наказів у німецькій мові, хоч їх добре розуміли. Був це один з доказів національної характерности і гордости та моральної сили УССтрілецтва. Також під час вправ вишколюваних відділів УСС у вишколі, службові голошення командантів відділів, прибулим на інспекцію штабовим австрійським або німецьким старшинам, відбувались тільки в українській мові. Перекладачем був звичайно командант Вишколу або його заступник. Зокрема вважалось недопустимим говорити по німецьки з старшиною австрійської армії, українцем, коли він, як це не раз траплялось, звертавсь в певних службових справах до УССтрільця в німецькій мові. Зокрема сот. Д.Вітовський не любив цієї безхарактерности щодо рідної мови. У одному спогаді, м. інш., говориться, що коли з початком 1918 р. мав прийти на місце пполк. М.Тарнавського, новий командант Легіону УСС, сот. Микитка, старшина австрійської армії, тоді Д.Вітовський попередив старшин УСС перед прибуттям нового команданта словами: «Панове товариші, ані слова по німецьки!». [109] [107] М.Заклинський. «А ми тую стрілецькую славу збережемо», Львів, 1936. Частина І, стор. 139. УССтрілецтво щиро і з достоїнством піклувалось дорученою йому під час великої війни національною цінністю: рідною мовою.

Суспільно-політична, ідейно-громадська та культурно-освітня активність УССтрільців не обмежувалась тільки до праці в Легіоні УСС. Вони вважали себе не лиш українськими вояками, але також почували себе українськими громадянами. Уже до війни працювали вони серед народних мас, навчаючи, виховуючи та організуючи їх. Мали добрий досвід у народній праці.