Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Стрілецький похід з-над Золотої Липи на Серет, через Підгаєччину, Бережанщину, Тернопільщину, Бучаччину і Теребовельщину, через ці національно високосвідомі та добре зорганізовані повіти, стрінув щиру і радісну зустріч та велике одушевлення по всіх селах, куди проходили УСС. Народ тішився, що скінчилась тяжка московська окупація. Щирим серцем приймали селяни своє січове військо. А це одушевлення та радість народу скріпляв факт, що москалі під час свойого відвороту в вандальський спосіб грабували і палили наші села та нищили і палили складене після жнив збіжжя на полях. Так кінчалась ганебної пам'яті московська окупація в цій частині Галичини.

В тому часі була широко популярна в Галичині, на Буковині та на еміграції народна пісня, в якій оспівано прогнання москалів з Галичини в 1915 р. Пісня мала понад 30 строф. Подаємо з неї початкові, кінцеві та дві середні строфи:

Щоб здержати дальший похід союзних військ, кинулися російські війська 6 серпня до протинаступу на цілому фронті ХХV корпусу. Австрійські війська відступили після першого удару. Відступ охороняв також полк. УСС. Після тяжких змагань з переважаючою ворожою кіннотою та п'ятиденних ар'єргардних боїв І курінь зайняв становища на мостовому причілку в Соколові, а ІІ курінь зайняв такі становища в Семиківцях. Фронт опинився над Стрипою.

14 вересня розпочали москалі продовження свойого великого наступу. Забравши в полон цілий полк мадярів, зайшли далеко на зади, зайняли Соколів та з трьох сторін окружили І курінь. Сотні відбивались завзято. Сотня І.Чмоли попала в полон із своїм заслуженим командантом. Сот. Горук в останній хвилині вирятував курінь із окруження та випровадив його лівим берегом Стрипи до Соснова. Багато стрільців тоді потонуло у Стрипі, коли зі степу насунула маса російської кінноти. В цьому бою під Соколовом втратив І курінь 170 бойовиків вбитими, раненими і полоненими. Того самого дня відбив ІІ курінь кілька ворожих наступів на мостовий причілок у Семиківцях.

Після цього полк УСС, що вийшов з повищих боїв дуже ослаблений та з великими втратами, перейшов на однотижневий відпочинок до Вівся, де переведена була згадана вище реорганізація УСС в один полк, під командою от. Гриця Коссака.

На цьому місці треба згадати про відхід при кінці вересня на інше становище команданта 55 дивізії, генерала І.Фляйшмана, під командою якого воювали УСС майже від самого початку війни, та який видав відомий денний наказ з нагоди боїв УСС на Маківці. Прощаючись із УСС, він закінчив свою промову словами: «Ви були самоцвітом і славою моєї дивізії».

Хоч УСС виконували як найкраще свої вояцькі обов'язки, серед тяжких обставин, то їх не покидали ніколи сумнів і недостача довір'я до Австрії та її політики в українській справі. Вони пильно слідкували за цею проблемою. І коли в вересні 1915 р. визначний мадярський політик граф Андраші виступив на сторінках віденської преси з пляном утворення Польщі з додатком цілої Галичини та частин України, відібраних від Росії, тоді старшинський збір УСС на своїх зборах 19 вересня запротестував проти такого замаху на українські інтереси, і в письмі до автора повищого проєкту заявив, що український народ ніколи не погодиться з його польонофільським проєктом. В Стрілецтві назрівала силою самих подій свідомість існування і творення другого воєнного фронту – протипольського, що неминуче назрівав як історична конечність.

Після попередніх двох великих московських протинаступів, що спинились на Стрипі, почали москалі 7 жовтня нову офензиву на фронті ХХV корпусу. Головний удар спрямували на Семиківці, засипуючи становища над Стрипою вогнем кількадесятьох артилерійських батерій, що тривав три дні без перерви. Москалів відбито. В цих боях брали участь дві сотні ІІ куреня, що боронили мостового причілка. Решта сотень обсадила в критичній хвилині загрожені відтинки фронту. Під час тих боїв згинули від артилерійських стрілен м. ін. хор. С.Яремкевич, б. пластун зі Львова, та дес. В.Білинський, б. пластун з Самбора.