Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

У зв'язку з геройською смертю І.Балюка, годиться завважити, що більшість складу його чоти творили молоді гуцули. Це ті діти Гуцульщини, з-під Чорногори і з-над Черемошу, що слідами славного січового руху, який так буйно розвинувся там до війни, в багатьох сотнях вийшли з своїх гір воювати за Україну. Виховані серед стрімких гір, диких зворів і рвучких річок, зжиті з природою, очайдушні і сміливі в стрічі з ворогом – були добрими вояками-стрільцями, вірними товаришами та відважними в боях. [91] [89] Велика більшість тих героїв, УСС, які впали в бою на Маківці – це були гуцули. Їх геройські подвиги в тому бою є документом слави цього українського племені.

Їх цікавий говір та простота й щирість дітей природи – це оригінальні признаки їх духовости. Тому згадуючи на цьому місці про гуцулів УСС-ів (належало б написати: Усусусів, бо це від них пішла ця вимова літер: УСС), яких багато було в чоті І.Балюка та які полягли з ним під Заваловом, ми позволимо собі передати розповідь свідка смерти І.Балюка – гуцула УСС із Косівщини Д.Копельчука, яку він щиро і простими словами подав для історії своїм гуцульським говором:

«Ми перейшли воду під Заваловом. Небощика пана читари Балюка поставили з нами на лівім крилі нашого куреня; а було нас з паном Балюком всього пєтнацит. Поклали си ми тай лежимо. Аж ту приходит до нас пан сотник Вітовський та каже, що тра піти протяти дротє під московськими декунками і питає, хто піде на охотника. Я си зголосив, бо я в такім трафунку ніколи не є страховитий. Зголосив си тай пішов; а у москалів була під самими дротами «фельдваха». [92] [90] Польова сторожа. За окопами був ліс і там стояли два машинові кріси. Я підсунув си з боку від «фельдвахи» і почав тяти дротє. На мене дуже сипали москалі, та не трафлєли. Я перетяв той дріт в трох місцях, аж виджу, московска «фельдваха» зачьила тікати. То май наші підсунули си вже ближче. Я штрик за ними до їх декунків, а вони тоді акурат вже кінчили віходити зі свого рова і на яких сто підисєт кроків позаду стали роспускати свою розстрільну. Як я то увигів, том си взад до своїх подав, аби замелдувати пану читарови то, що вигів. Пан читар підсунули си вже з хлопцєми на пєтнацит кроків до дротє. Як я вповів, що і як, пан читар розпустив дужче розстрільну, бо вона була досить густа і мало заступала собов місцє. Та не багато могли ми помочи, бо нас було іно пєтнацит, а москалів, як тої соломи. Але ми всі були стара война, то пан читар не вагували си з нами кричьити гура. Хлопці зірвали си з землі і штрикли бігом бічи; а так си заїли, що на бігу стрілєли. Так пересадили ми московский окоп і гнали далі.

Москалі страх сипали вогнем. Мині і до нині ще дивно, що я там не впав. Я не вигів нічо коло себе іно так, гейби хмара мене впеленала так, як то чьисом у нас в горах трафлєє си. Аж чую, як хтос коло мене дуже загвавтував. Я кинув там оком, а пан читар закрутили си на місци і впали. Я прискочив до них, а вони злебегіли: «Йой, я страшно ранений!» То я їх підоймив і став плащ стігати, бо показували, що їх на правій груди вцілили. Як я іно плащ розчіпив, набігли дві кулці, – не можу знати, чи з ручного кріса, чи з машинового, – й ударили небощика в живіт просто під серце. Небощик навіть не йойкнули; пішла їм кров носом і ротом і понебощіли. Як я то увигів, то-м встав і засалітирував, – бо то ніби рахувати пан читар від нас відходє, тай оглянув си, що си чинит довкола. А там вже з наших всі були або вбиті, або поранені, іно Кабюк Олекса з Голов ще здоровий пустив си бічи. Я за ним. Так вбігли ми з 50 кроків; як вже перескакували ми московский окоп, Кабюк впав. Я вздрів ще, що єму кров з вуха сикла. Згинув сарака на місци. Ой, згинуло їх. там немало! Впали пан читар, тай Кабюк, тай Шишка, тай щось з 10 єнчих ще! З усіх іно я цілий лишив си. Пан Біг відє сокотив нє.

Тай так посиротіла наша чита! Я дужи си за небощиком паном Балюком наплакав, бо вони страх які добрі заглі мене були. Бувало казали: Ти, Копельчук, ти си не бій, – ми не згинем, а ще си «в цивіли» грешно та годно нажиємо! Тай ого! Нажилисми си! Пан читар упали, мій оден брат yпав на Маківці, другий дуже тєжко ранений – відє не багато му си на тім світі належит. Іно я ще цілий по світу тєгну си, та доки того буди, Бог світий знає…» [93] [91] ВСВУ. Відень, 3 жовтня 1915, ч. 35-36, стор. 5.

На другий день рушив весь фронт у напрямі Стрипи. Після переломання завзятого спротиву ворога на різних місцях відступу та після відбиття деяких навіть сильніших його випадів (напр., на І курінь дня 31 серпня під Буркановом), полк УСС станув дня 2 вересня над Стрипою і звідси рушив за відступаючим ворогом в напрямі ріки Серету. У своїм поході з-над Золотої Липи І курінь перейшов через Голгоче, Котузів, Бурканів, Пантелиху і дійшов до Заздрости і Тютькова. ІІ курінь, що йшов через Підгайці, Маловоди, Семиківці, дійшов до Настасова і Людвиківки. В цьому поході брав також участь відділ кінноти УСС, під командою чот. Р.Камінського, що своєю відважною поставою у бою та в атаці під Брикулею дня 3 вересня проти переважаючих сил російської кінноти, здобув особливе признання і похвалу у вищої команди.