Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

1. Згідно з заявою репрезентантів галицько-українських партій з 7 грудня 1912 р., згідно з маніфестом «Головної Української Ради» з 3 серпня 1914 р., згідно з маніфестом «Союза буковинських парляментарних та соймових послів» з 2 серпня 1914 р., та згідно з відозвою «Союзу Визволення України» з 25 серпня 1914 р., вважаємо, що для будучности, волі і самостійности України є конечне розбиття царської імперії, та що для того ми стоїмо рішучо по стороні австро-угорської монархії, по стороні її могутнього німецького союзника та Туреччини, яка у вірнім з ними союзі веде оборонну війну проти заборчої російської політики.

2. Нашою метою щодо українських земель, що стогнуть тепер під російським ярмом, є вільна, самостійна Україна, – ВІЛЬНА САМОСТІЙНА УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА.

3. Нашою метою щодо цілої нашої націїє повна національна свобода розвою і тому український народ, що в теперішній кривавій всесвітній війні тут на сході поніс найбільші жертви, тепер, коли на наші українські землі звалилась повінь московського варварства; коли українському народові хоче завдати смертельний удар його відвічний ворог – царат; тепер, коли українська країна є охоронним валом для Австрії; тепер український нарід для запоруки розвою своєї національної свободи домагається в межах Австро-Угорщини територіяльно-національної автономії, з'єдинення українських областей в одну автономну, на основах свободи і демократії збудовану територію, – при чім так само, як ми для українського населення на тих територіях, де воно становить меншість, домагаємось культурно-національної автономії, так само стоїмо за повну культурно-національну автономію для всіх національних меншостей на українській автономній території.

4. Бажаючи полагодження української справи в межах Австро-Угорщини у вище вказанім напрямі, ми обстоюємо, що з хвилею покінчення війни є конечна переходова стадія, де б репрезентація українського народу мала рішаючий голос при полагодженні сеї справи для переведення в діло наших домагань, як територіяльної, так і культурнонаціональної автономії.

5. Вкінці звертаємось з зазивом до всіх народів цілого цивілізованого світу:

Коли теперішня всесвітня війна має скінчитись справді побідою правди і справедливости; коли вона має справді принести всім народам свободу і незалежність і цим забезпечити єдино можливий, тривкий всесвітній мир для добра всієї людськости, то при мирових переговорах, як прийде до полагодження міжнародних відносин, є конечне, передусім тут на Сході Европи визволення народів поневолених царатом, який навіть тепер в критичній воєнній хвилі не відступив ані на ступінь від своєї традиційної політики гноблення всіх визвольних змагань, як серед поневолених народів, так і серед своєї російської суспільности, є отже конечне передусім визволення українського народу, найбільш безпощадно давленого царатом, – народу, котрому в російській імперії відобрано найпримітивніші людські і національні права. Визволення се є конечне в інтересі людськости, цивілізації, демократії і волі».

Відень, дня 12 мая 1915 р.

За Президію ЗАГАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ:

д-р Кость Левицький – президент, Николай Василько, д-р Євген Петрушевич, Микола Ганкевич, д-р Лев Бачинський – віце-президенти. Олександер Скоропис Йолтуховський – відпоручник Союзу Визволення України.

В своєму серпневому маніфесті Головна Українська Рада тільки в загальному аспекті з'ясовувала мету та домагання українського народу в першій світовій війні, не формулюючи стисло своїх постулятів та плянів. В наведеній вище Програмовій Деклярації ЗУРади піднесено виразно й ясно як безпосередню мету усього українського народу: вільну самостійну українську державу. Одночасно звернулась ЗУРада з апелем до всіх народів світу спричинитись до визволення народів поневолених царською Росією.

Першим актом, що його виконала ЗУРада після проголошення своєї деклярації, – був привіт Українським Січовим Стрільцям після бою на Маківці. З великою радістю і одушевленням прийняли УСС відомість про створення Загальної Укра їнської Ради. Наступило почуття певної полегші та сильнішого духового зв'язку із своєю національною владою. Цю відомість привезли вперше до Коша УСС у Варпалянці посли Цегельський і Сінгалевич, які повідомили про це Стрільців на зборах 11 травня. На цих зборах забирало голос багато стрільців, які дуже інтересувались нашою національною справою та діяльністю політичного проводу. Збори прийняли одноголосно резолюцію: