Ставлячи Українське Січове Стрілецтво як кращий виховний приклад для сучасної української молоді, треба ще підкреслити ті основні моральні спонуки, що були рішальними мотивами громадсько-політичної праці і збройного чину УССтрілецтва.
Було це в першій мірі спільне почуття відповідальности, що керувало усією поведінкою УССтрільця. Тільки це почуття могло бути тою рішальною силою, що зібрала тисячі української молоді в рядах УССтрілецтва. Коли треба було діяти, УССтрільці не схотіли оставати в пасивній невтральності. Але знайшлися у нас люди, які ще сьогодні говорять, що УССтрільці не повинні були брати зброю в руки в 1914 р. Було це якраз почуття відповідальности, яке казало вийти кожному УССтрільцеві із атмосфери пасивізму і поставило його в бойові лави лицарів Червоної Калини. УССтрільці були свідомі своєї великої відповідальности. Своїми чинами доказали, що доросли до тих завдань, які перед ними поставила історична хвиля.
В УССтрілецтва було глибоке почуття обов'язку супроти своєї батьківщини. Був це той моральннй наказ, який зв'язує одиницю з громадою, до якої вона належить, і каже їй бути діяльною, працювати і нести жертви для добра і щастя своєї спільноти. УССтрілецтво взяло на себе обов'язок праці і боротьби за визволення України і за її незалежну державність. І цей обов'язок воно добровільно з гордістю виконувало. І коли хтось говорить про гордість УССтрільців, то була це в першій мірі свідомість чесно і совісно виконаного обов'язку. І тепер, коли б хтонебудь хотів критично оцінити, зганити чи хвалити минулу працю і боротьбу УССтрільців, то він може це зробити, тільки даючи пряму відповідь на питання: чи УССтрільці виконали чесно даний їм долею у свій час національний обов'язок? І нічого більше живі ще УССтрільці від сучасного громадянства вимагати не повинні.
І вкінці, тим найсильнішим, могутнім моральним мотивом Стрілецького визвольного чину була віра УССтрільців у їх ідею та в її перемогу.
Це той незбагнутий духовий елемент, що коріниться в глибині людської душі та є джерелом моральної сили людини, її рішальним дорадником та чудесною зброєю, що переборює усі труднощі, перешкоди і ворожі сили, та веде людину до перемоги.
Глибока віра УССтрільців в перемогу їх основної ідеї – у визволення України і її щасливе майбутнє, виросла з їх патріотизму, гарячої любови батьківщини та бажання бачити її вільною. Вони вірили в успіх їх тяжких зусиль і ця віра давала їм силу переносити всі удари долі. Вона загрівала їх до жертвенної праці та до геройських подвигів. Неспожита віра в ідею була джерелом їх одушевлення та перемоги на Маківці, на Лисоні, під Вовчухами, в Києві та під Мотовилівкою. Вони вірили, що «ідея, що їй у жертву кров пролито, ніколи не вмірає і з історичною конечністю мусить побідити.!»
І та сама глибока віра УССтрілецтва в їх визвольну ідею та в її перемогу кріпить нас і тепер, в добу великого лихоліття українського народу. Ми чуємо ще сьогодні живі і бадьорі слова із стрілецької землянки в Карпатах, що їх під Великдень 1915 р. писали з-під Маківки стрільці сотні Вітовського до Президії Союзу Визволення України:
«Ми віримо, що хоч би ворог все до тла знищив, а остала лише могила Шевченка і огненне Франкове пророцтво – то ще ніщо не пропало!»
ПАМ'ЯТІ Д.ВІТОВСЬКОГО
Схилімо голови… Нова труна,
Нова тяжка, безмірна втрата…
Розбитий келих без вина,
Народ без сина і без брата.
Схилімо голови… Новий удар,
Нова стріла в розбиті груди…
Упав орел, упав з-під хмар;
І вже його нема й не буде…
Упав орел… Високі небеса
Орлячих крил уже не бачуть,
Умерла гордість і краса,
Душа і очі плачуть…
О, не хиліть голов своїх в журбі,
Найдіть на рани ліки;
Хто умирає в боротьбі,
В серцях живе вовіки!
Живе! Хай Чайка-Мати над Орлом
Не в'ється і не квилить;
Хай ворог сам віддасть чолом
І голову похилить!
О. Олесь
ПІСНЯ ПРО ПЕТЛЮРУ
То ж не сонце засвітило, не зорі засяли,
То ж Петлюру із в'язниці на волю пускали.
Як він вийшов із Лукіянівки, з позалізних гратів,
Рушив з Києва Вкраіну знову рятувати.
То ж не орел попід небесами високо літає,
То ж Петлюра в Білу Церкву спішить, поспішає.
Як приїхав в Білу Церкву, гукнув: «Годі спати!
Час настав за зброю взяти, народ визволяти!»
«Січовики й все козацтво, ще раз кличе мати,
Або вмерти за Вкраїну, чи слави дістати!»
То ж не море зашуміло, не земля здригнулась,
То ж на голос Отамана козацтво проснулось.
Проснулося, зашуміло, до походу стало,
Та й пішло на «добровольців», що волю забрали.
Геть неволю, бий кайдани, що на нас надіті!
Йде Петлюра, іде батько, а з ним його діти.
Шануйтеся «добровольці», буде лихо з вами!
Йде Петлюра з-під Хвастова з орлами Стрільцями.
Мотовилівку минають, на Боярці стали,
Та як вдарять в «добровольців», земля застогнала.
Утікали «добровольці», пагони губили,
Аж по Київ своїм трупом всю дорогу вкрили.
А Стрілецтво гордо, пишно у Київ вступає,
Дзвонять дзвони, гра музика, скрізь «Слава!» лунає
То ж не вітер, то ж не буйний, шумить, ліс гойдає,
То ж Отамана Петлюру Київ зустрічає!
Читать дальше