Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

У виданнях «Червоної Калини» збережено в основі майже всю історичну бувальщину і традицію лицарів Червоної Калини, Українського Січового Стрілецтва.

Українська визвольна ідея, яка зродила Стрілецький чин – живе посьогодні. Вона не загинула, вона діє ще далі своєю давньою силою, вона ще жива та жде на своє здійснення. Українське Січове Стрілецтво – це не пройдений етап. Це не тільки минулий світлий спомин про його бойові діла. Це не тільки його багата і славна традиція, але також посьогодні ще діюча ідея і жива та актуальна проблематика. Вона обіймає і сьогодні найживотніші сучасні інтереси і стремління українського народу та є ясним дороговказом для його теперішніх зусиль. Основні елементи Стрілецької ідеології не втратили своєї актуальности, а навпаки, закріплені і збагачені досвідом довголітньої жертвенної праці і тяжкої боротьби, виступають сьогодні ще ясніше та виразніше, як всеобіймаюча програма дії сучасного українства.

Український народ по сьогоднішній день перебуває в тяжкій неволі, під жорстоким гнетом і терором московської тиранії. Україна – як і в 1914 році – остає частиною російської імперії. І ті самі бойові гасла: «До боротьби проти історичного ворога України, проти Росії! За розбиття московської імперії! За визволення поневоленого українського народу! За вільну самостійну українську державу!» – що їх підняв в 1914 році український народ устами свойого соборного політичного проводу, та за здійснення якого розпочали Українські Січові Стрільці збройну боротьбу, – ті самі гасла і сьогодні є єдиним і всеобіймаючим програмовим кличем усього свідомого українства по обох боках залізної заслони. Той самий клич спрямовує сьогодні думки, всю працю, всі зусилля та всю боротьбу українського народу, до тої самої мети, яка присвічувала Українському Січовому Стрілецтву та усьому організованому українству в 1914 р.

Коли ми сьогодні прочитуємо усі ті документи української політичної думки, що в'яжуться з генезою УССтрілецтва та його визвольною боротьбою, а які ми в значній частині помістили в цій книжці, – то кожного з нас мусить дивувати той дуже актуальний під сьогоднішню хвилю їх самостійницький зміст, їх блискуча оцінка міжнародного значення української справи та їх принципіяльне і безкомпромісове становище супроти російського імперіялізму. Зокрема треба підкреслити їх першенство відносно рішучого осуду реакційної і антикультурної політики білого імперіялізму та його агресивної ненажерливости. В 1914 році західньо-европейські держави ще не розуміли, чи не хотіли розуміти остороги Головної Української Ради, що «Росія хоче війни, бо з неї говорить та ненависть, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію цієї імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загальноевропейському мирові і загальнолюдському поступові, культурі і життю народів». І треба було аж кількадесяти років грубих помилок і тяжких занедбань керівників світової політики, щоб вони додумалися до тої ж очевидної правди, яку в 1914 р. перший проголосив світові політичний провід УССтрілецтва. Яка близька вона своїм духом і змістом до знаменитої заяви американського секретаря закордонних справ Д.Ачісона, що її він зложив перед комісією Палати Репрезентантів в червні 1951 р.

Надзвичайно цінною є для нас та загальнолюдська мотивація збройної боротьби УССтрільців проти Московщини, яка також і сьогодні є переконливим моральним аргументом українського визвольного руху проти московсько-большевицького панування.

Після бою на Маківці ЗУРада писала до УСС так: «Україну свободолюбну, що змагає до ідеалів демократії, правди і справедливости, Ви вивели на світову арену. Ви доказали, що українці не хочуть і ніколи не можуть бути союзниками темряви, реакції і деспотизму, що до останньої краплі крови будуть боронити дорогоцінних скарбів вселюдського поступу, свободи і рівноправности народів перед загарбуючою рукою російського царату!» А СВУкраїни говорив у своїй плятформі: «Українська справа є рівночасно справою европейської демократії».

І сьогодні, як і перед сорока роками черпає український народ моральну силу у своїй тяжкій боротьбі проти московської тиранії із того самого джерела високих універсальних ідей вселюдської культури, гуманности, демократії і свободи людини та рівноправности народів.