Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Образ цих чотирьох репрезентантів УССтрілецтва, це заразом приклад і зразок, як їхні особисті духові прикмети та різні ідейні спрямування доповняли себе в гармонійну цілість, в об'єднану духову силу.

Було це також послідовне здійснення щирих бажань тодішнього політичного проводу УССтрільців, Загальної Української Ради, яка в першу річницю збройного виступу УСС, в своєму зверненні до них, заявила:

«Тільки в нашій внутрішній єдності – корінь і основа нашої сили!»

Усе минуле УССтрілецтва перейшло до історії нашого народу, як неповторне історичне явище.

І здавалося б, що нічого уже не залишилося із того колишнього світлого минулого УСС, з їх жертвенної праці і кривавих діл, як дорога спадщина і бажаний дарунок для сучасного і майбутніх поколінь і для вічноживої нації.

Визвольна ідея і збройний чин УССтрілецтва не пішли намарне. Вони живі й сьогодні. Вони живуть між нами, між нашим народом в іншій, новій і світлій формі. Вони трансформувалися в свідомості нації як її нова, моральна сила, як духовий ланцюг, що зв'язує її славне минуле з теперішністю, та збагачує цілу націю неоціненними скарбами, окупленими кров'ю поляглих борців за волю.

Є це – славна традиція Українського Січового Стрілецтва. Це та оспівана в піснях та жива в народі – Стрілецька слава. Це чудова легенда про лицарів Червоної Калини.

Коли говоримо про національні заслуги та політичні успіхи УССтрільців, то до цих неспірних їх успіхів і надбань, які збагатили український народ новими цінностями, – це була новітня національно-визвольна традиція.

Ніхто більш болюче не відчував до світової війни убогости нашої новітньої визвольної традиції, як УССтрільці. Ніхто не переживав з цього приводу більшого упокорення, як наша молода генерація до світової війни, коли порівнювала нашу скромну традицію з іншими народами, та зокрема, з нашими сусідами. Це були прикрі переживання свідомости нашої меншевартости та болючої заздрости, коли ми дивилися і слухали як молодь наших сусідів молилася щорічно на могилах та під пам'ятними хрестами своїх борців-революціонерів. А ми їх уже майже дві сотки літ не мали, і ждали пасивно на якесь чудо. І тому також постав серед нашої довоєнної молоді революційно-стрілецький рух, щоб розпочати і створити нашу визвольну традицію для майбутніх поколінь, без якої кожна поневолена нація є позбавлена основної моральної сили у її боротьбі за визволення.

Коли в критичних днях вересня 1914 р. рішалася доля існування Легіону УСС, то одним з рішальних мотивів збереження УСС у світовій війні, було бажання хоч би залишення традиції збройної боротьби для майбутніх поколінь. Тому Вітовський говорив тоді, що формацію УСС треба зберегти, хоч би тільки сотка УСС мала вернутися додому. Коли стрільці сотні Вітовського писали з-під Маківки в своєму листі до СВУ, в квітні 1915 р.: «Ми знаємо, що посів крови ніколи не гине», то вони найкраще оцінили значення визвольної традиції. І пізніше, коли в листопаді 1918 р. шанси перемоги Січових Стрільців перед боєм під Мотовилівкою були дуже малі, тоді Стрілецька Рада мотивувала своє рішення наступу на Київ, м. ін., так: «Для чого ж тоді не дозволити Січовим Стрільцям полягти під Києвом, бодай на спогад про геройську боротьбу за українську державу… Смерть Січового Стрілецтва виховуватиме майбутні покоління українського народу…»

УССтрілецтво добре розуміло політичне і національно-виховне значення визвольної традиції і тому її створення було також метою його збройної боротьби. Цю традицію воно створило, і це було його великим успіхом. І з того погляду треба також оцінювати політичну успішність боротьби УСС.

УСС ніколи не твердили, що від них почалася історія та традиція нашої визвольної боротьби. Однозгідна думка УСС була така, що їхня боротьба – пряме продовження давніх змагань українського народу за волю. УСС вважали себе носіями тієї визвольної ідеї, яку вони виводили від славної традиції Січового війська, що було символом українських змагань за незалежну державність. Вказує на це довоєнний масовий січовий рух та сама назва УСС.

Тут треба завважити, що УССтрілецтво ніде і ніколи не зв'язувало своєї традиції із «батальйонами руських стрільців» чи іншими формаціями, організованими в 1848/49 рр., та які були маніфестацією вірности галицьких русинів австрійській владі. [280] [275] Те саме, стор. 6.

УССтрілецтво передало свою історичну, ідейну і бойову традицію, як цінну спадщину, усьому українському народові. І наш нарід щиро прийняв її, бо з душі полюбив УССтрільців, як своє новітнє, перше українське військо.