Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Кілька років пізніше, після невдачі нашої визвольної боротьби та після розв'язання і ліквідації усіх формацій Українського Січового Стрілецтва, не згас ні на хвилину стрілецький революційний дух. Ті, що перші підняли зброю проти гнобителів українського народу за його визволення, не могли погодитися з думкою про нову, ще тяжчу неволю, що налягла на Україну.

Визвольна ідея і збройний чин Українського Січового Стрілецтва почали тепер виявлятися новими шляхами.

Після розв'язання формації Січових Стрільців та Стрілецької Ради в липні 1920 р. не припинялася політична і військова активність кол. Січових Стрільців. На весну 1921 р. продерлася на Україну, переважно таємним шляхом, з Галичини і з еміграції в Европі, група кол. страшин СС, які зорганізували в Києві «Центральний Повстанчий Комітет». Ця організація охопила своїми зв'язками широкі кола тогочасного повстанського руху та мала в пляні скинути большевицький режим і установити владу УНР. На чолі УПКомітету станули, м. ін., також кол. старшини Січових Стрільців: Іван Андрух, Микола Опока (оба кол. УСС), Василь Григорович, Осип Думін і інші. Цей останній став тоді командантом великого повстанського загону, що оперував під проводом отам. Зеленого на Трипільщині, з головним осідком в Гощівськім лісі. Повстанську організацію розконспіровано. В липні 1921 р. арештувала большевицька ЧеКа Андруха, Опоку і інших членів УПКомітету, а 28 серпня 1921 р. їх розстріляли в Києві, враз з кількадесяти іншими українськими революціонерами, м. ін., з відомим поетом Григором Чупринкою. [264] [259] І.Р. Іван Андрух, сотинк СС. «Воля України», Відень, 1921, ч. 9/10, стор.362. Крезуб Антін. Партизанський загін імени отамана Зеленого, Календар Черв. Кал. на 1925 р., стор. 110-116. Нотатка про М.Опоку, з портретом. Кал. Ч. К. на 1928 р., стор. 80а.

В особах обох згаданих революціонерів склало УССтрілецтво надзвичайно цінну жертву для української визвольної ідеї. Іван Андрух, абсольвент української гімназії в Перемишлі і Микола Опока, абсольвент української гімназії у Львові, родом з Бобреччини, – виховані в середньошкільних таємних організаціях, це одні з найкращих молодих старшин УСС, учасники багатьох боїв, оба ранені, Опока під Галичем, Андрух на Лисоні. Оба надзвичайно здібні, енергійні та ідейні. Іван Андрух, маючи 23 роки, став в червні 1919 р. командантом 1-го полку піхоти Січових Стрільців.

Останній трагічний акт наших збройних змагань за державну незалежність в 1914-1921 рр., – був зазначений також геройською участю і жертвою крови УСС-ів. Українське Січове Стрілец тво, яке розпочало у вересні 1914 р. першу сторінку української визвольної епопеї, закінчило її також участю своїх передових старшин і стрільців у героїчнім Другім Зимовім Поході, що його почала Українська Повстанча Армія 4 листопада 1921 р. під проводом ген. Юрка Тютюнника.

В її складі находилася і боролася 2-га збірна бригада в силі 294 людей, під командою полк. СС Романа Сушка, кол. чотаря УСС. Одним із старшин цієї бригади був сотн. СС, кол. підхор. УСС, Володимир Стефанишин, абсольвент гімназії в Станиславові, «найкращий з найкращих», герой Лисоні і Мотовилівки. Він згинув враз з кількома Січовими Стрільцями геройською смертю у завзятім бою-наступі на Коростень, 7 листопада 1921 р., та в той спосіб вписав враз із своїми поляглими стрільцями ім'я УСС у славну легенду Базару, побіч тих героїв, що іх два тижні пізніше зловили і розстріляли большевики в Мінках Малих 22 листопада 1921 р. [265] [260] Р.Сушко. Базар, Кал. Черв. Кал. на 1930 р., стор. 104.

Начальником штабу командування Другого Зимового Походу був полковник Січових Стрільців Юрко Отмарштейн.

Під час жорстокого терору польської влади над українським народом в Галичині виринув 22 жовтня 1922 р. на захід від Збруча невеликий відділ боєвиків з 12 людей, на чолі якого стояли Іван Цепко, Петро Шеремета і Степан Мельничук. Були озброєні в кріси, ручні гранати і один скоростріл. Переходили від села до села і несли нову, таємну вістку про нестримну боротьбу, яка перед чотирьома роками тут розпочалася, а тепер перейшла в нову фазу. [266] [261] Героям. Біографія П.Шеремети і С.Мельничука. «Український Скиталець», Відень, 1 грудня 1922, ч. 21, стор. 29-31.

Петро Шеремета і Степан Мельничук – це кол. молоді старшини УССтрільців, абсольвенти української гімназії, Мельничук – коломийської, Шеремета – рогатинської. Брали участь в різних боях Легіону, пізніше Бригади УСС.

Перейшовши з України через Збруч на терен Галичини, вони перебивалися серед боїв на захід з великими труднощами. Дійшли до Дністра, щоб перейти на Покуття і тут перенести партизантську акцію. Крайно виснажені, попали в засідку польської жандармерії. І.Цепко згинув, а Шеремету і Мельничука ув'язнили, та 9 листопада 1922 р. поставили перед польський наглий суд в Чорткові. Три дні йшла в суді безвиглядна боротьба їхніх оборонців д-ра В.Старосольського і д-ра С.Барана за життя підсудних. 11 листопада о год. 12 вполудне оголошено засуд, яким засуджено Шеремету і Мельничука – до кари смерти.