Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Під час боїв І-го куреня УСС під Болеховом, при кінці травня 1915 р., попали в російський полон м. ін. студенти університету – сотник Осип Букшований і хорунжий Володимир Свідерський. Перевезені до табору полонених в Ташкенті, в Туркестані, після короткого побуту втекли звідтам, незважаючи на загрозу гострих кар. Втекли вони в напрямі перського кордону, проходячи пішки безмежні степові і пустинні простори. Після надзвичайних пригод та тяжкої подорожі дісталися до Персії. Відбувши тут кару кількатижневої в'язниці, перекралися на територію Туреччини, де жили якийсь час серед знаного бойового племени курдів. Потім попали на месопотамський фронт, де билися по турецькій стороні на чолі кількатисячної ватаги курдів. Після багатьох боїв на широкому фронті, яким командував один німецький майор, О.Букшований і В.Свідерський були відзначені за особливу хоробрість бойовими медалями – турецьким півмісяцем та німецьким залізним хрестом. До Коша УСС вернулися обидва через Балкани і Мадярщину восени 1916 року. [260] [255] Подано на основі інформацій д-ра В.Свідерського.

Трифон Янів нафтовий робітник і активний член передвоєнної організації Січових Стрільців в Бориславі, дістався в перших днях вересня 1916 р. на Лисоні, як старший десятник УСС, до російського полону. Із вибухом революції він втік із табору полонених над Волгою і прибув до Одеси. Тут стає він провідником і інструктором військової організації молоді «Січ». Її член, Юрій Липа, оповідає: «Ми обсіли його (Янова), як мухи мед: щось чудесного було в тому – перед нами справжній Усусус! Побожно повторювали його кожний вираз… Перше, чого він навчив нас, це було «Ой у лузі червона калина», що сталася нашою улюбленою піснею. Пізніш ми забрались до муштри. старанно вчилися чвіркової системи Усусусів…» Одночасно входить Янів в гурт старшин І-го Гайдамацького Куреня. Як командант сотні бере активну участь в грудні 1917 р. у вуличних боях в Одесі проти большевиків. Відзначився в них особливою енергією та відвагою. Важко ранений лікується в шпиталі та тішиться загальною симпатією українського громадянства Одеси. Сотня Янова стала популярним гніздом «мазепийців». Військові дружини російських офіцерів нападають одної ночі на казарму сотні Янова, яка відбиває наступ при великих втратах для ворога. При протигетьманськім повстанні сотня Янова була авангардом в боротьбі проти московського засилля в Одесі. Коли під натиском французького десанту українські війська на наказ Директорії опустили Одесу, Янів став на чолі групи військ Армії УНР, що почали бльокаду Одеси. Згинув з рук московських офіцерів в Одесі.

Юрій Липа так говорить про Трифона Янова: «Було в нім щось із стихії української і зробив він більше для України, як багато тих, що були коло нього. Гріб його стане серед сотень і тисяч галицьких, вірних гробів, засіяних над нашим морем від Кавказу і Криму аж по Дністер». [261] [256] Юрій Липа. Галичани над морем, Літопис Ч. К. 1936, березень, стор. 7.

Після бою під Потуторами при кінці вересня 1916 р. був полонений студент львівського університету, командант сотні, чотар УСС Агатон Добрянський. Він також втік з полону і опинився аж в Петербурзі. Тут він переховувався з великими труднощами під прибраним прізвищем – Короленко. Завдяки помочі українських студентів, а головно студента техніки Миколи Чечеля, Антон Добрянський перебував таємно в студентських гуртожитках, займаючись революційною пропагандою серед вояків української національности в Петербурзі. В моменті вибуху революції А.Добрянський висунувся на чолове місце серед українських революціонерів та, як знаємо з оповідання М.Чечеля, був діяльний також серед вояцтва Волинського полку, що один із перших підняв повстання проти царату. В дні революції він бував на різних українських військових зборах і виголошував палкі промови та був дуже популярною особою серед українського вояцтва в Петербурзі. [262] [257] Подано на основі інформацій Миколи Чечеля, відомого діяча УПСР, який товаришував з А.Добрянським, та оповідав нам про нього, перебуваючи в Празі в 1920 р.

А.Добрянський був також головним організатором величавої маніфестації українського вояцтва в столиці Росії, що відбулася там в Шевченківську річницю 12 березня 1917 р. В поході, яким він проводив, брало участь понад 30 тисяч маніфестантів, головно вояків-українців. Маніфестація зробила величезне враження. Свідок маніфестації, відомий український діяч О.Лотоцький, що перебував стало в Петербурзі, описуючи її, згадує в своїх споминах про А.Добрянського такими славами: «Головним розпорядчиком походу був полонений Агатон Добрянський Короленко, який ще до реводюції утік зі заслання та переховувався в столиці, ховаючись під студентськими ліжками». Про працю коло підготови походу Лотоцький говорить: «Справа то була нелегка, клопітлива, вимагала багато енергії, руху, біганини…» [263] [259] О.Лотоцький. Сторінки минулого, частина третя, Варшава, 1934, стор.332-334.