Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Перше, ніж прийшли в Україну, у героїчних боях на війні і своєю діяльністю у громадському житті, доказали, хто вони, куди йдуть і за що змагаються.

Згуртувавшись під стягом і назвою стародавньої Запорозької Січі, прийшли на Україну, як сини до матері, до якої здавна тужили!.. Прийшли, щоб віддати Україні все, чим багата душа запального юнака та збудити народ України з вікового сну й защепити в його душі перші парості людської і національної свідомости…» [152] [149] Те саме, стор. 29.

А згадуючи після довшої розлуки дорогих її серцю Українських Січових Стрільців, вона немов говорить устами всієї степової України:

«Знайте, що й до нині сумує за вами село, куди внесені вами перші проміння національного почуття та освіти і вся інтелігенція степової України, яка дожидала від вас помочі, маючи на увазі ваш військовий досвід і моральну дисципліну… Нехай відомо вам буде, що тужуть за вами й сумують степи України, що стогнуть під копитами чужинного війська… Ваші жертви не пішли на марне. Бо є духові перемоги, що на вазі історії важніші, ніж збройні!» [153] [150] С.Тобілевич. Цит. твір, стор. 43.

Ми подали це цінне свідчення української патріотки, як об'єктивний доказ тої скромної служби, яку протягом кількох місяців 1918 р. прийшлось виконати УССтрілецтву на Наддніпрянщині, в тім тяжкім і понурім періоді української революції. А з другого боку, є воно щирим ствердженням тої правдивої вдячности, що остала в серцях населення степової України до УССтрільців за їх виконаний народний обов'язок.

Для повного образу громадської праці УССтрільців на Україні вліті 1918 р., треба ще згадати про діяльність Комісаріяту УСС в Камянці Подільськім. Завдяки меткості і енергії пор. М.Саєвича, колишнього організатора культурно-освітньої і шкільної праці УСС на Волині, заложено в липні 1918 р. за згодою австрійського командування при губерніяльнім старості в Кам'янці Подільсьюм т. зв. Комісаріят УСС, якого завданням мала бути «допомога при організації шкільництва та при засновуванню і веденню інших культурно-освітніх установ, як рівно ж захист інтересів населення». В такий спосіб сформульовано завдання Комісаріяту в урядових документах, виданих по одиноким співробітникам Комісаріяту подільським губерніяльним старостою С.Кісільовом та командантом 129 бригади ген. май. Банковачем 11 липня 1918 року. [154] [151] Оригінальний наказ команди 129 бригади з 11 липня 1918 р. в архіві автора.

Усіх співробітників Комісаріяту було 18, з яких десять були приділені до праці при поодиноких повітових староствах Подільської губернії. Ті комісари УСС в більшості працювали вже на культурно-освітній роботі на Волині. Ті члени Комісаріяту, які залишилися в Кам'янці, виконували працю лекторів українознавства на різних курсах, що тут відбувались для урядовців, залізничників, поштовців, учителів, студентів і інших.

Діловим керівником усієї роботи Комісаріяту був пхор. д-р О.Назарук, який видавав відповідні методичні інструкції для тих, що працювали по повітах. Він отримував від них звіти про виконувану культурно-освітню роботу та інформації про стан української національної справи на місцях, про настрої української інтелігенції і селянства, а зокрема про протиукраїнську акцію всяких чужонаціональних елементів (московських і польських), що дістались на керівні місця в тодішній українській державі. На основі тих джерельних та провірених відомостей почали появлятись в галицькій пресі вірні і солідні інформації про тяжке національно-політичне положення на Україні. Відомий був тоді українській публічній опінії відкритий лист д-ра О.Назарука до гетьманського міністра внутрішніх справ Кістяковського за підписом 75-ти українців з Подільської губернії, напечатаний в львівськім щоденнику «Діло» з 28 серпня 1918 р. В цьому відкритому листі подано десятки фактів, які ілюстрували протиукраїнський курс політики гетьманської адміністрації, реакційний терор проти українського селянства, ведений ворожими Українській Державі московськими поміщиками, при помочі повітових старостів та плянову русифікацію всього публічного життя на Україні.

В тих відносинах дуже тяжко було вести на провінції якунебудь незалежну, українську національну працю. Трудно було найти інтелігентних людей до співпраці, бо всі боялися репресій місцевих урядовців-москалів. Знаємо з особистого досвіду, що неможливо було найти в Літині людини, що схотіла б стати головою Просвіти. Усі відмовлялись, ради спокою.