Иван Котовенко - Тринадцятий місяць

Виходячи з кабінету, працівник відповідно до інструкції щодо забезпечення режиму в приміщеннях КДБ УРСР зобов’язаний був замикати двері на два оберти ключа. Повернувшись, він відчиняв кабінет і мусив виймати ключ. Залишати ключ у дзюрці замка із зовнішньої сторони дверей категорично заборонялось, оскільки, як було записано в інструкції, не виключалась ситуація, коли якийсь прихований лихочинець, проходячи коридорами КДБ і застерігши ключ у дверях кабінету оперативного працівника, з ворожим чи іншим умислом міг зачинити його ззовні, покласти ключ в кишеню і втекти геть.

В такому випадку, як було записано в тій же інструкції, замкнений у власному кабінеті і позбавлений оперативного простору офіцер не годен був виконати свої професійні обов’язки в належному обсязі, вчасно потрапити до начальства в разі термінового виклику або ж виконати потрібні дії на випадок бойової чи пожежної тривоги, ба! - навіть не зміг би задовольнити особисті фізіологічні потреби поза територією кабінету.

Користуватись радіоприймачами і радіоточками категорично заборонялось, оскільки ввімкнений радіоприлад міг стати джерелом передачі інформації на відстань, тобто в такий спосіб ворог мав можливість при допомозі радіоелектронної апаратури, встановленої стаціонарно в якомусь житловому приміщенні в радіусі 300 метрів від будинку на вулиці Володимирській, 33, чи в автомобілі, що міг рухатись навколо будинку на відстані того ж радіусу, здійснювати перехоплення розмов, які велись в приміщеннях КДБ.

На столі оперативного працівника мали перебувати лише ті документи, які могли йому знадобитися саме в цей час. В сейфі дозволялось тримати виключно ті документи, справи, посібники, які були внесені до їхнього опису. Опис складався у двох примірниках, перший примірник мусив лежати в спеціально приклеєному конверті на дверцятах сейфа з внутрішньої його сторони, а другий передавався в секретаріат Управління для контролю.

Апарат міського телефонного зв’язку на столі оперативного працівника повинен був стояти з правого боку, а телефон внутрішнього зв’язку - з лівого, щоб користувач при надходженні сигналу не переплутав, по якому апарату йому дзвонять. Якщо абонент дзвонив міським телефоном (загальним), то оперативний працівник мусив у мікрофон трубки мовити: «Кажіть, вас слухають». Якщо лунав дзвінок телефону внутрішнього (захищеного) зв’язку, то оперативний працівник повинен чітко вимовити своє звання і прізвище без ніяких «алло», «альо» чи «слухаю». На кожному апараті міського телефонного зв’язку малось приклеєне застереження про необхідність дотримання конспірації в розмовах із зовнішнім абонентом (тобто не патякати зайвого).

Усіх цих вимог майор Бузина незаперечно дотримувався.

Наразі на столі у нього лежав лише зошит для конспектування директивних документів керівництва КДБ СРСР і КДБ УРСР та інших таємних матеріалів нормативного характеру, підготовлена інспекцією КДБ УРСР інструкція, яка встановлювала порядок їхнього вивчення, а також ручка-самописка, заправлена фіолетовим чорнилом.

І більше нічого.

Втім робота, якою займався майор Бузина у цей час, була не менш складною і відповідальною, ніж оформлення справ оперативного обліку чи агентурних досьє.

Щойно він від свого сусіди по кабінету майора Михайла Йосиповича Забари (на прізвисько «Мотл») отримав конфіденційну інформацію про те, що зі слів «джерела» майора Забари в інспекції КДБ УРСР прізвище майора Бузини занесено до списку офіцерів, конспекти яких підлягали перевірці. Майор Забара Михайло Йосипович мав джерела інформації скрізь, де цього вимагали його оперативні інтереси на ділянці виявлення емісарів закордонних ОУН в потоці іноземних туристів - від господарського відділу КДБ до кас залізниці та Аерофлоту і від київських готелів до Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном, тому його інформації треба було довіряти і відповідним чином на неї реагувати.

Вказаний захід, себто перевірку інспекцією конспектів оперативних працівників, усуміш з іншими новаціями, як-от, наприклад, порядок замикання і відмикання кабінетів, заборона мати в кабінетах радіоточки і радіоприймачі, правила користування телефонним зв’язком тощо, увів у практику новопризначений заступник голови КДБ УРСР підполковник Степан Несторович Муха 6), який до свого призначення на цю посаду мав військове звання капітан в запасі і працював інспектором ЦК Компартії України. Після переведення Степана Несторовича на службу в органи державної безпеки усі секретарі райкомів і обкомів, без виїмку і водночас, полегшено зітхнули, а органи КДБ УРСР набули вимогливого, суворого і мудрого керівника з неоціненним досвідом роботи в комсомольських, радянських і партійних органах.