Джессика Джордж - Сонце і місяць, сніг і лід

Давним-давно, далеко звідси, у королівстві снігу та льоду настав день, коли здалося, що зима ніколи не закінчиться. Навіть улітку земля не знала перепочинку — лише дощ і холод. А зима завжди була сніжною і дуже холодною. Люди подейкували, що цей мороз триває уже сотню років, і побоювалися, що він триватиме ще стільки ж. То не була звичайна зима, але ніхто й гадки не мав, яка зла відьма чи троль зачаклували вітри і наказали їм вити так люто.

Довгими вечорами люди нудилися, не знаючи, що робити. Вони тулилися одне до одного біля вогнища і мріяли про тепло. Здавалося, сонце ніколи не зійде і день не настане. Тому дітей народжувалося все більше, а їжі ставало дедалі менше. Людей охопив відчай.

Найпохмурішим місцем з-поміж усіх, напевне, був дім дроворуба Ярла Оскарсона. Ярл був людиною доброю: він усього себе присвятив сім’ї. Йому та його дружині, Фріді, дуже пощастило, а може, навпаки, зовсім не пощастило (залежить, як на це подивитися) мати дев’ятьох дітей. П’ятеро з них були хлопчиками — а отже, помічниками, а четверо — дівчатками, і це дуже засмучувало Фріду. Бо, — якщо вірити Фріді, котра сяде часом погрітися біля вогню та й нарікає на дочок, — нібито від них жодної користі. Дівчата були пустоголовими. Ба більше, у майбутньому їхня убога сім’я буде змушена віддавати останні гроші на їхній посаг. І ніхто не насмілювався сказати Фріді, що четверо дівчат, які готували їсти, мили посуд, прали, прибирали і штопали дірки, дарували їй удосталь вільного часу.

Побачивши, що її останні пологи завершилися народженням ще однієї, нікому не потрібної дівчинки, Фріда була дуже розчарована. Вона кинула крикливе немовля на руки своєї найстаршої доньки, Йорун, і відмовилася давати йому ім’я. Оскільки право вибрати ім’я доньці належало матері, дев’ята донька Ярла Оскарсона зосталася безіменною. Вони кликали її піка , що мовою Півночі означає «дівчинка».

Ярл хвилювався через безіменність своєї наймолодшої доньки. Адже дитину без імені не похрестиш, а нехрещених дітей часто крали тролі. Попри свою бідність, Ярл любив усіх своїх синів і доньок, тому він завше задобрював тролів, залишаючи їм гостинці: сир, підсолоджене медом молоко, мигдалеві пиріжки та інші ласощі, які їхня сім’я лише зрідка бачила на своєму столі. Фріда вважала це марнотратством, бо не вірила у тролів. Однак Ярл на те не зважав, бо часто бував у лісі й не раз ставав свідком моторошних подій. Коли їжа зникала, Ярл радів і казав, що тепер у нього є докази існування тролів. Але Фріда лише бубоніла собі під ніс, що значно ймовірнішим поясненням зникнення їжі є сусідський пес, який нахабно зжирає усі ці ласощі, доки вона пухне з голоду.

Коли дівчинці виповнилося дев’ять, найстарший син, Ганс Пітер, повернувся додому із далекого плавання. Це був високий та красивий блакитноокий легінь… Принаймні колись, ще до того, як вирушив у мандри. Зараз, після п’яти років плавання на борту купецького корабля «Морський дракон», зі стрункого хлопця він перетворився на сутулого дядька; його золоте волосся стало срібним, а блакитні очі сповнилися страхом і тривогою. Він розповідав, що під час тих далеких подорожей милувався настільки прекрасними краєвидами, що годі й описати, але бачив також речі настільки жахливі, що язик не повертається про них говорити. Далеко на півночі, там, де сонце і місяць майже торкаються одне одного, коли зустрічаються в небі, його поранили… Саме тому тепер він буде змушений зостатися вдома.

Ця новина вельми роздратувала Фріду. Вона завжди прагнула відправити свого найстаршого сина у світи, бо тоді треба було б годувати менше ротів, та сподівалася, що він присилатиме додому частину своєї зарплатні. Однак… Тепер Ганс Пітер цілими днями сидів у їхній хатині, вирізав чудернацькі візерунки на великих поліняках, щоб уже за хвилю жбурнути їх у вогонь. Рана його, швидше за все, загоїлася ще там, на кораблі, а можливо, як твердив Ярл, вона була зовсім не на тілі. Хай там що, а рани тієї ніхто ніколи не бачив. Проте глибока меланхолія не давала хлопцеві спокою.

Дівчинка, не зважаючи на все, обожнювала свого найстаршого брата. Для неї він був найкрасивішим хлопцем, попри те, що усі довкола давно віддали титул місцевого красеня середульшому братові — Торсту (як не крути, усі дроворубові діти були дуже гарні). Торст полюбляв торсати наймолодшу дівчинку за коси і кепкувати з неї, натомість Ганс Пітер був м’яким і добрим. Під час своїх плавань він трохи вивчив мову англійців, тому кликав наймолодшу сестру «дівчатком» або «дівчинкою», що англійською звучало як «ласс» і здавалося йому красивішим, ніж « піка ».