Иван Котовенко - Тринадцятий місяць

- Зафіксуємо, Леоніду Іллічу, цей історичний етап, - запевнив Суслов. - Дубчеку голову скрутили.

- Щодо блокування Шелеста з Кім Ір Сеном через проникнення в УРСР корейців, то цю проблему, гадаю, потрібно вирішити таким чином. Підготуйте проект постанови ЦК КПРС про мобілізацію жителів нечорноземних областей Росії для будівництва Північно-Кримського каналу і заселення ними Півдня України спільно з Кримським півостровом. Оголосимо Всесоюзну комуністичну будову. Корейців, а також тих українців, яким вони показували портрет свого вождя, вказуючи на його портретну схожість з Шелестом, тим часом вивеземо з України в Росію для осушування боліт Нечорнозем’я. Там каміння немає, секретні об’єкти і військові частини теж відсутні.

- А дачі 9-го управління КДБ СРСР і мисливські помістя для членів Політбюро? - нагадав Суслов.

- Знайти болото, де дач, помість і каміння немає.

- Мудре рішення, - згодився Суслов. - Стосовно Шелеста підстава вже є не одна. То він палац культури збудував у Києві, кращий ніж Кремлівський палац з’їздів у Москві, і назвав його не імені Леніна чи Жовтневий, а «Україна»!

- В Києві Жовтневий палац уже є. Я там медаль Києву вручав.

- От бачите, Жовтневий палац уже є, а йому ще треба й «Україну»! Кращий на весь Союз!

- А ти куди дивився?

- Леоніде Іллічу, та він же нікого не слухає! Тепер свою книгу «УНР» випустив у жовто-блакитній обкладинці, а це вже демонстративний виклик нашій ідеології! Підготуємо закриту рецензію і притягнем. Не за вісь, а за націоналістичні збочення в його книзі. Потім, коли Шелеста знімемо, рецензію опублікуємо, щоб наш радянський народ зрозумів, яке націоналістичне кубло могло з’явитись у Києві. І ще щоб міцніше з’єднався в єдиній історичній спільноті, яке вже так і називається - радянський народ. Мені подобається Федорчук, глибоко оре. Про Україну ми можемо тепер не турбуватися, він виростає в перспективного політика, і в його відданості, як і Щербицького, сумніву ніколи не виникне. Пригадую, то була ваша пропозиція? Хоча Андропов 12), як я пам’ятаю, заперечував, казав: «Хіба можна такого солдафона ставить на Київ? Він свого сина довів до самогубства. І там дров таких наламає, що нам буде соромно перед усім світовим співтовариством».

- В кадрових питаннях я помилок ніколи не допускаю. Щоб сон був міцним 13). А із своїм сином Федорчук, справді, повівся круто. Я б так не вчинив, у мене м’який характер.

Леонід Ілліч зітхнув і глянув у бік столу, де стояла в рамці його сімейна світлина.

«А дарма», - подумав Суслов, теж глянув на фото і сказав:

- У вас гарні діти: і Юрко, і Галинка. - І подумки, дивлячись через сухі червоні повіки в обличчя Брежнєву, запитав: «А скільки ще байстрюків і таких же густобрових халамидників ти настругав від Алма-Ати до Кишинева?»

Брежнєв перевів погляд на Суслова і не зовсім впевнено мовив:

- Еге ж, гарні…

«Гарні… П’яниці і розпусники», - подумав Суслов.

Брежнєв помовчав, потім, ніби вперше помітивши на столішниці донесення Федорчука, запитав:

- Що це ти мені приніс? «Гетьман Іван Мазепа», - прочитав він, надівши окуляри. - Який ще Мазепа?

- Шелест - це «Іван Мазепа», - підказав Суслов. - Федорчук повідомляє вас про те, що Шелест йде шляхом зрадника Мазепи, враховуючи помилки Петлюри, під жовто-блакитним прапором.

- Ага, Шелест! - ніби згадав він. - Це я тобі хотів показати для ознайомлення. Розпишись.

Суслов на останній сторінці в нижньому куточку поставив розпис і дату.

- Так-так, на шведський прапор дивиться при підтримці корейців, - сказав Брежнєв, забираючи донесення Федорчука. - На самостійність, як Мазепу і Кім Ір Сена, потягнуло? Чи не так?

- Не дозволимо, - сказав Суслов. - Скрутимо голову як Дубчеку.

- Працюй, Мишку. А Федорчук у Києві порядок наведе. А як наведе, повернемо його в столицю.

Брежнєв підійшов до паперорізальної машини виробництва Німецької Демократичної Республіки, увімкнув і вклав у її прорізь документ.

Машина тихо захурчала, по черзі втягнула аркуші цілком таємної доповідної Федорчука, і Суслов завважив, як у кошик під нею одна за одною почали вилізати подібні до локшини чи на білі довгі черви вузькі паперові смужки.

«Гаплик Шелестові, - подумав Суслов. - Федорчук - то такий вовкодав, що, якщо схопить зубами, то вже не відпустить. І так і треба, а то цей Шелест, - як його назвав Федорчук? - «Мазепою»? Правильно, Мазепа! - поводить себе так, ніби це тільки при його допомозі Льонька став Генеральним секретарем. Ми з Льонькою поряд зі Сталіним пліч-о-пліч працювали, а Шелеста в ті роки навряд чи й якийсь інструктор ЦК ВКП(б) пам’ятав в обличчя. Пора з ним кінчати, Сталін йому б за один день в’язи скрутив, не кажучи вже про Петра Великого. Нічого, і цьому самостійнику покажемо, де мазепинці зимують».