Иван Котовенко - Тринадцятий місяць

Місце зберігання агентурних повідомлень та їхніх копій фіксувалося у відповідній графі спеціального реєстраційного журналу секретаріату 5-го управління КДБ УРСР. В робочій справі агента всі прізвища, які у своїх донесеннях згадував інформатор, після поставлення їхніх носіїв на оперативний облік 5)у 10-му відділі КДБ УРСР вносились до переліку, який у кожній справі містився в кінці тому (тобто, продивившись перелік, можна було визначити, про кого повідомляв у своїх донесеннях той чи інший агент і яке він мав коло знайомих з числа тих осіб, що представляють оперативний інтерес для органів КДБ).

Продуктивність будь-якого агента за звітний період можна було визначити на око за товщиною його робочої справи або ж за її вагою, якщо покласти том (томи) написаних таємним помічником КДБ документів на долоню витягнутої руки і зробити кілька коливальних рухів з амплітудою в п'ятнадцять градусівпо вертикалі - знизу вгору і згори вниз.

Справи оперативного обліку у майора Бузини теж перебували у бездоганному порядку. Він не чекав суботи, яка встановленим у КДБ УРСР порядком визначалась днем для приведення документів до вимог інструкції щодо таємного справочинства, а працював з паперами щодня. Місяць тому з поля зору двох бригад зовнішнього спостереження зникла об’єкт централізованої справи групової оперативної розробки «Блок» під кодовим прізвиськом «Лисиця» і повернулась до власного помешкання на Куренівці на вулиці Верболозній, 16 третього дня опісля. Де вона никала увесь цей час, якими підпільними справами займалась, залишилось невідомим. Розлючений таким проколом в розробці одного з основних фігурантів справи «Блок» голова КДБ Федорчук, який до свого призначення на Україну займав посаду начальника 3-го Головного управління КДБ СРСР (військова контррозвідка) і серед оперативного складу мав прізвисько «Фердинанд», наказав негайно доповісти всі матеріали на «Лисицю».

Начальник 5-го управління генерал Свєтков, який до призначення на цю посаду працював начальником інспекції КДБ УРСР і своє прізвисько «Атя» отримав уже на новій посаді, без зволікання приніс Федорчуку справу на «Лисицю». До кабінету голови КДБ УРСР справу на «Лисицю» доставила група офіцерів 2-го («українського») відділу 5-го управління на чолі з розробником «Лисиці» майором Гопанчуком на прізвисько «Гончак». В справі було двадцять вісім томів, у кожному томі - по триста аркушів. Два останніх томи розробки «Лисиці» виявились непідшитими, сторінки непронумерованими, Федорчук, читаючи матеріали, заплутався в аркушах і спересердя кинув один том в обличчя генералові Свєткову, а другий в його потилицю, коли той намагався ухилитися після першого удару. Документи розсипалися мало не по всій площі кабінету голови КДБ на 4-му поверсі будинку КДБ на вулиці Володимирській, 33 розміром з майданчик для гри у бадмінтон.

Генерал Свєтков змушений був навпочіпки збирати їх на підлозі один за одним, пильнуючи, щоб не отримати від Федорчука стусана в те місце, де в генералів (і не тільки) закінчується спина, звідки виростають ноги і де, на думку голови КДБ УРСР, містяться розумові здібності його генералів. Разом з майором Гопанчуком, який планував останні томи справи на «Лисицю» привести до вимог інструкції наступної суботи, генерал Свєтков прямо в приймальні голови КДБ УРСР циганською голкою і сировою ниткою нашвидкуруч підшив і пронумерував аркуші, вніс документи до опису і вже затим повторно доповів справу «Фердинандові».

На окремих сторінках справи залишились сліди його крові з пэчок пальців, які він у поспіху поколов циганською голкою. Далебі, зі справами майора Бузини такого казусу ніколи б не трапилось.

Йдучи додому, майор Бузина зачиняв сейф і акуратно опечатував його. Печатки виготовлялися в єдиному екземплярі, дублікати ключів зберігалися в запечатаній тією ж печаткою парусиновій торбинці, яка мала постійне місце в спеціально обладнаному сейфі секретаріату Управління.

Якщо у відсутність оперативного працівника великому чи малому начальству, не мало значення якому, знадоблювався той чи інший документ, який зберігався в його сейфі, то в цьому випадку створювалася комісія на чолі з начальником секретаріату чи його заступником, і тільки комісія мала право, порушивши печатку, відкрити сейф запасними ключами. Коли знаходився потрібний документ, він вилучався, згідно з інструкцією про таємне справочинство складався протокол у двох примірниках про розкриття сейфа і вилучення документа, другий примірник клався на його місце, після чого сейф опечатувався особистою печаткою начальника секретаріату або ж його заступника.