Иван Котовенко - Тринадцятий місяць

Степанові Несторовичу вдалося через директора Інституту академіка Михалевича Володимира Сергійовича встановити порядок, за яким кожний науковий працівник мусив щомісяця у своєму особистому щоденнику, зареєстрованому у 1-му («секретному») відділі, подавати звіт про виконану роботу з потижневим викладом зробленого.

Проглядаючи першу подану звітність, Степан Несторович у щоденнику, який десь другим чи третім потрапив йому для вивчення, прочитав таке:

«1-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі;

2-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі;

3-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі;

4-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі» 2).

Обурений, Степан Несторович, захопивши усі щоденники, побіг до академіка Михалевича, показав звіт працівника, який впродовж місяця «роздумував» над листом Лейбніца до якогось Бернуллі і більше нічого не робив, тобто, простішою мовою, відверто байдикував, і зажадав позбавити того квартальної премії. «Він, не сумніваюсь, цілими днями курить на сходах, п’є каву, патякає, а потім у звітності замилює очі», - сказав Степан Несторович.

Академік Михалевич уважно прочитав звіт, не став проглядати інші і заявив, що той працівник свій робочий час впродовж місяця використав найплідніше з усіх інших: «Він п’є зелений чай, а не каву, не курить і не патякає. Він думає. Ті, хто патякають, написали найтовщі звіти, ви подивіться і порівняйте. Їх квартальної премії я і без звітів позбавлю, декого звільню. Штука не в тім».

У чому «штука», Степан Несторович не зрозумів. Невдовзі він захворіє на лейкемію, поїде лікуватися від хвороби на Кубу при особистому сприянню Фіделя Кастро, якому він на початку 60-х років ХХ-го ст. допомагав створювати кубинський комсомол, і помре 1993-го року.

Читаючи, нічого не навчишся нового. Треба жити, а не читати.

Павло Загребельний, повість «Печеніги»