Иван Котовенко - Тринадцятий місяць

Колегією КДБ УРСР на капітана в запасі Муху, щойно він перейшов на роботу в органи державної безпеки і отримав військове звання підполковник, було покладено такі функції:

кураторство комендантським і господарським відділами;

контроль за внутрішнім режимом і таємним справочинством в Центральному апараті КДБ УРСР та його органах на місцях;

організація позашкільного навчання співробітників КДБ УРСР;

організація захисту державної безпеки під час проведення на головній вулиці Києва - Хрещатику святкових заходів, присвячених черговим річницям Великої Жовтневої соціалістичної революції, Дня Перемоги і святу міжнародної солідарності трудящих усієї земної кулі Першому Травню, та у випадках відвідин столиці України кимось із членів чи кандидатів у члени Політбюро ЦК КПРС, а також високими зарубіжними гостями.

Попервах Степан Несторович з належною йому енергією взявся за режим і господарство КДБ УРСР, оскільки до свят ще було далеко і візити високих московських чи зарубіжних гостей в столицю України ближчим часом не передбачались.

Особисто обійшовши зокола будинок КДБ, він дав наказ ліквідувати усі балкони та парапети і повирубувати зелені насадження навколо нього, позаяк, на його думку, усі ті архітектурні викрутаси, балкони та парапети, а також дерева та кущі, як надлишки флори вздовж тротуарів по периметру будівлі, створювали сприятливі умови для проникнення в приміщення КДБ терористів і диверсантів - з фронту, флангів і тилу, до того ж вони спотворювали цілісне уявлення населення про те, яким повинен бути екстер’єр центрального органу державної безпеки Української РСР.

«Будинок КДБ, - казав Степан Несторович, - повинен мати вигляд суворої, неприступної і непорушної цитаделі, як і будинок ЦК КПУ на вулиці Орджонікідзе, колишній штаб Київського військового округу. А що це за цитадель з балконами і фігурними парапетами, деревами і несерйозними кущиками навколо, за якими може сховатись терорист з гранатою, бомбою чи базукою типу «Муха»?»

Докази Степана Несторовича були переконливі, і Федорчук дав дозвіл на реалізацію плану щойно призначеного свого заступника. Втім, оперативно розпочата ліквідація архітектурних викрутасів на будинку КДБ та зелених насаджень навколо нього по периметру була тимчасово припинена у зв’язку з протестом до Ради Міністрів УРСР головного архітектора міста Києва, який випадково проїжджав вулицею Володимирською саме в той час, коли півтора десятка хлопців у касках і з відбійними молотками довбали парапети на балконах оповитого курявою будинку номер 33, що належав КДБ УРСР, а інші вирубували дерева і кущі перед його фасадом.

Нагляд за роботами здійснював Степан Несторович, який теж був у касці, уніформі виконроба і теж оповитий курявою, але без відбійного молотка.

Підстави для внесення протесту головний київський архітектор мав. Як свідчили архівні документи Головного управління архітектури і будівництва Київського міськвиконкому, будівля КДБ УРСР була споруджена за проектом відомого українського архітектора Володимира Щуко 1914 року для Київської губернської земської управи. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, здійсненої її гегемоном - пролетаріатом, і встановлення в колишній Російській імперії диктатури цього гегемона споруду земської управи справедливо передали в користування гегемону і назвали її Палац праці. 1934 року після надання місту Києву статусу столиці УСРР будинок цілком справедливо у гегемона відняли і його зайняв після переїзду з Харкова Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовистів 7) ) України [ЦК КП(б)У], оскільки, відповідно до марксистсько-ленінського вчення, диктатура гегемона могла бути тільки тоді диктатурою, коли її (диктатуру) очолювала комуністична партія (більшовистів). З 1938 року колишній Палац праці, а відтак штаб-квартиру ЦК КП(б)У було передано у безстрокове користування органам державної безпеки, оскільки, за відомим визначенням вождя Жовтневої революції Володимира Ілліча Леніна, радянська влада (диктатура гегемона на чолі з комуністичною партією більшовистів) лише тоді чогось вартує, коли вона надійно захищена від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Захист здійснювало Головне управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Української Соціалістичної Радянської Республіки (ГУДБ НКВС УСРР), яке всерйоз і надовго зайняло будівлю № 33 на вулиці Володимирській (тоді вона називалась вулицею російського письменника українського походження Володимира Галактійоновича Короленка). Терміново у дворі будинку було споруджено внутрішню тюрму (архітектор Щуко такого об’єкта для губернської земської управи не передбачив і його помилку було виправлено), в камерах якої тимчасово перебували (до розстрілу внизу у підвалі) члени викритих контрреволюційних організацій українських буржуазних націоналістів та інших ворогів народу. До переїзду ГУДБ на вулицю Володимирську (Короленка) вказані акції здійснювались в спецкорпусі НКВС, який займав будинок колишнього Інституту шляхетних панянок на вулиці Жовтневої революції 8) (тих, хто розстрілював, згодом теж розстрілювали у тому ж підвалі і теж як ворогів народу). ГУДБ НКВС УСРР 3 лютого 1941 року було перетворено в Наркомат державної безпеки Української СРР (НКДБ УСРР), 20 липня 1941 року НКДБ возз’єднався з НКВС, щоб 14 квітня 1943 року знову розз’єднатися. За часів німецької окупації покинуте приміщення не справедливо, проте логічно, зайняло ҐЕСТАПО 9) , у внутрішній тюрмі якого, чекаючи розстрілу (німці екзекуції влаштовували в Бабиному Яру, а не в підвалі), тимчасово перебували заарештовані члени мельниківської ОУН 10) та інші учасники антигітлерівського підпілля, зокрема, офіцер НКВС Іван Кудря і члени його групи. Після звільнення столиці Радянської України від німецьких загарбників Народний комісаріат державної безпеки УСРР справедливо повернувся у рідний дім.