Иван Котовенко - Тринадцятий місяць - коментарі до роману

14)С. 105. Гризун Анатолій Пилипович - поет; народ. 28 травня 1948 р. в с. Жовтневе Конотопського району Сумської обл. в сім’ї робітників. Закінчив Сумський педінститут та аспірантуру Київського педінституту. Працював у пресі та на телебаченні. Нині - старший викладач Сумського педінституту. Член КПРС. Автор збірок «Десниця» (1972), «Розкрилля» (1976), «Високосний рік» (1983). Активно працює також в галузі літературної критики та перекладу. Вірші перекладалися російською, киргизькою та болгарською мовами. Член СП СРСР з 1984 р. (Див.: Письменники Радянської України // 1917-1987 // Біобібліографічний довідник // Автори-упорядники: В. К. Коваль, В. П. Павловська. - К., «Радянський письменник», 1988. - С. 164).

15)С. 108. Москва (з давньомордовської - «вовча яма») - колишня столиця послідовно: Московського князівства, Московії, Російської імперії, СРСР, Російської Федерації. З 2014 р. столиця конфедерації - Співдружність євразійських націй Великої Росії. Вперше згадується у літописах 1147 р. як володіння суздальського князя Юрія Довгорукого, молодшого сина великого київського князя Володимира Всеволодовича Мономаха та Євфимії, дочки простолюдина. «Москву» і володіння навколо неї князь Юрій отримав після вбивства їх власника - родовитого боярина Степана Кучки. Прізвисько «Довга рука» Юрій Суздальський дістав за постійні грабіжницькі війни, у тому числі за намагання оволодіти Києвом, невдалі наступи на який він розпочав ще з 1132 р. після смерті свого брата - великого київського князя Мстислава Володимировича, старшого сина великого київського князя Володимира Всеволодовича Мономаха та Гіти, дочки англійського короля Гаральда Першого. 1149 р. Юрій заволодів Києвом, 1151 р. у битві на р. Руті зазнав поразки від свого небожа - великого князя Ізяслава Мстиславовича, онука Володимира Мономаха. 1155 р. знову захопив Київ. Після смерті Юрія Довгорукого (1157 р.) у Києві спалахнуло повстання, в результаті якого приєднані Юрієм до Суздаля території знову відійшли до Києва. Похований Довгорукий у церкві Спаса на Берестові у Києві (Див.: Павло Загребельний. - Смерть у Києві: Роман. - Твори в 6-и томах. - Том 3. - К., 1980; Юрій Андрухович. - Московіада: Роман жахів // «Сучасність» // 1993 // №№ 1-2; Валерій Гужва. - Лакейський вальс або Подорож конформіста: Повість // «Сучасність» // 2005, № 6).

16)С. 109. Маяковський Володимир Володимирович (19.07.1983-14.04.1930) - видатний російський поет. Батько - лісничий, Володимир Костянтинович Маяковський, мати - Олександра Олексіївна Павленко. Закінчив московське Училище живопису, ліплення та зодчества (1911). Автор трагедії «Владимир Маяковский» (пост. 1913 р. петербурзьким театром «Луна-парк», головну роль зіграв автор), першої книжки «Я!» (1913), поем і віршів «Облако в штанах», «Хороше отношение к лошадям», «Про это», «Бруклинский мост», «Небоскрёб в разрезе», «Долг Украине», «Владимир Ильич Ленин», «Хорошо!» та ін. 1929 р. опублікував збірку сатиричних віршів «Слоны в комсомоле», а також вірші «Пиво и социализм», «Который из них?», «Кандидат из партии», які були частинами незакінченої поеми «Плохо!»

17)С. 114. Дзюба Іван Михайлович - академік Національної Академії наук України, народ. 25.07.1931 р. у с. Миколаївка Волноваського району Донецької області; освіта - філологічний факультет Донецького педінституту, викладач російської мови і літератури (1953), вчився в аспірантурі Інституту літератури АН УРСР (1953-1957). 1957 р. - редактор відділу літературознавства і критики видавництва «Дніпро»; 1957-1962 рр. - завідувач відділу критики журналу «Вітчизна» (звільнений за ідеологічні помилки); 1964-1965 рр. - літературний консультант першої книги, видавництво «Молодь» (звільнений за участь у протестах проти політичних репресій 1965 р.); 1966-1969 рр. - коректор, «Український біохімічний журнал»; 1969-1972 рр. - редактор у відділі перекладної літератури, видавництво «Дніпро». Об’єкт справи оперативної розробки «Кореспондент» групової справи «Блок» (5-е управління КДБ УРСР). У січні 1972 р. - затриманий і допитаний у слідчому відділі КДБ УРСР, у квітні 1972 р. - вилучений зі Спілки письменників України, арешт, засудження на 5 років позбавлення волі відповідно до ст. 62 Кримінального кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда), помилуваний 11.1973 р. 1974-1982 р. - коректор, літературний кореспондент, багатотиражна газета Київського авіаційного заводу. 1980 р. - поновлений у Спілці письменників України. З 1982 р. - на творчій роботі. 1992-1994 рр. - міністр культури України. Лауреат премії ім. О. Білецького (1987), Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1991), Міжнародної премії Антоновичів (1992), премії В. Жаботинського (1996). Герой України (2001).